11 жовтня Українська Православна Церква відмічає день пам’яті святого Харитона Сповідника

Преподобний Харитон жив в місті Іконії, Лікаонської єпархії (в Малій Азії, в другій половині ІІІ і першій половині IV ст.). Він був благочестивим християнином, і під час царювання Авреліана, коли по усіх країнах розійшлося безбожне царське повеління примушувати християн приносити жертви ідолам, був зв’язаний і приведений на суд.

Тут ігемон запитав його, чому він не поклоняється богам. Харитон відповів, що всі боги язичників – демони, які скоро разом з тими, хто їм поклоняється, загинуть. Ігемон же сказав, що вже тільки за це Харитон заслуговує на смерть, але він виявить до нього поблажливість, аби Харитон опам’ятався і попросив прощення у богів.

Тоді сповідник Христовий відповів ігемону, що якщо його боги справжні, то він би мав стояти за їхню честь і не прощати тих, хто ганьбить їх, якщо ж несправжні, то марно наказувати їм поклонятися. Ігемон же сказав, що якщо би їхні боги не були богами, то не послали би їм благополучного життя, багатства та слави.

Харитон відповів ігемону, що він помиляється, оскільки їхні боги не можуть дати комусь що-небудь, бо не можуть ні рук простягнути, ні ногами піти, ні язиком промовити, ні вухами почути, і якщо їх обпалювати чи ламати, вони не відчують болю, бо не мають ні життя, ні дихання. Почувши це, ігемон наказав оголити святого та нещадно бити жилами. І Харитона так били по всьому тілу, що кров лилася рікою, м’ясо відпадало від кісток і було видно його нутрощі. Після цього святого віднесли в темницю.

Тут Господь зцілив його від ран, і той, кого нечестиві надіялися бачити мертвим, був живим і здоровим. Тоді Харитона знову привели на суд. Розлючений мучитель повелів обпалювати тіло святого свічками, і воно спеклося, як м’ясо, приготоване в їжу. Після цього Харитона знову кинули в темницю.

В той час помер імператор Авреліан, і гоніння на християн припинилося. Харитон, прикрашений ранами, був випущений з темниці. Він відрікся від світу і пішов в Ієрусалим, щоб завжди мати перед очима своїми Божественні страждання Христа. Поблизу Ієрусалима Харитон потрапив в руки розбійників, які відвели його в свою печеру, щоб там умертвити, а самі відправилися шукати подорожніх.

В той час у печеру заповз змій і, знайшовши посудину з вином, почав пити; обпившись, він виблював вино у посудину разом зі своєю отрутою і виповз назовні. Повернувшись, розбійники напилися усі з тієї посудини, отруїлися і повмирали. Врятувавшись від смерті, Харитон знайшов у печері велику кількість золота, частину якого роздав убогим, церквам і монастирям, а на решту побудував на тому місці обитель, що називалася Фаре, і зібрав тут братію.

Преподобний мав благодать зцілювати недуги і проганяти бісів, через що звідусіль до нього стікалися люди. Не маючи повної чернечої безмовності, святий вирішив покинути монастир. Наставивши братію і привівши обитель в належний порядок, преподобний поставив замість себе пастирем найбільш доброчесного мужа і, попрощавшись з усіма, пішов у дальні пустелі та непрохідні нетрі.

Пройшовши шлях одного дня, він знайшов іншу печеру неподалік від Ієрихонських границь і, поселившись в ній, жив для Бога, день і ніч прославляючи Його Ім’я. Деякі з братії, тужачи через втрату доброго отця, пішли шукати свого пастиря. Коли вони знайшли святого, то місце його усамітнення стало відомим, і до нього почали приходити чорноризці та миряни, бажаючи жити з ним.

Невдовзі зібралося немале стадо словесних овець і був влаштований другий монастир. Преподобний же знову покинув обитель і пішов у найглибшу пустелю, де довгий час блукав по нетрях, пагорбах, розщілинах і проваллях земних.

Однак Бог захотів явити його людям, і деякі подвижники, що проходили по пустелі, знайшли святого і стали молити його дозволити їм залишитися з ним та наслідувати його благочестиві подвиги. Невдовзі зібралося третє стадо Христових овець і була влаштована обитель, яка на сирійській мові згодом стала називатися Сукійською, а по-грецьки Старою Лаврою.

Харитон же піднявся на вершину гори, що там знаходилася, і поселився у невеликій печері. На тому місці він прожив до глибокої старості в пості, молитвах та подвигах, які важко описати.

Дізнавшись від Бога про наближення своєї кончини, Харитон призвав із трьох своїх монастирів ігуменів та братію і повідомив їм про свій швидкий відхід. Почувши це, всі стали плакати, а потім запитали старця, де його поховати.

Преподобний сказав віддати землю землі там, де захочуть. Але братія наполягала, щоб святий заповідав, де положити його тіло, бо всі захочуть мати його мощі. Тоді Харитон сказав похоронити його в першому монастирі, де він був схоплений розбійниками і чудесно, Божою благодаттю, від них врятований.

Монахи привели його в той монастир, і там, давши багато настанов братії, святий спочив, не зазнавши ніякої тілесної хвороби. Братія, проплакавши за ним досить часу, з честю погребла його святі мощі, прославляючи Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Добавить комментарий