27 жовтня Українська Православна Церква відмічає день пам’яті Миколи Святоші

Преподобний Нікола Святоша – князь Святослав, син Чернігівського князя Давида Святославовича, внук Київського і Чернігівського князя Святослава Ярославовича. При Хрещенні святий був названий Панкратієм, а під час постригу отримав ім’я Ніколай.

Преподобний прийняв чернечий постриг у 1107 р. в Печерському монастирі. Святошею ж Ніколу стали іменувати за святість його життя.

У Печерському монастирі перших три роки Нікола працював на поварні. Труд його був важким, але він смиренно рубав і носив дрова та виконував інші роботи, пов’язані з приготуванням їжі. Потім святого поставили сторожити ворота монастиря.

Цей послух Нікола виконував теж протягом трьох років, причому нікуди, крім церкви, від воріт не відлучався. Після цього преподобний прислуговував братії під час трапези і за старанну працю здобув прихильність усіх монахів.

Згодом Нікола попросив ігумена та братію дозволити йому перебувати у безмовності, на що отримав їхню згоду. Біля своєї келії святий посадив сад і постійно проводив час у трудах і молитві. Їв преподобний дуже мало. Все, що отримував від своїх родичів, святий роздавав нужденним і використовував на благоустрій церкви.

Коли Нікола княжив у своєму князівстві, у нього був свій лікар на ім’я Петро, що походив з Сирії. Цей лікар пішов за Ніколою в монастир, але невдовзі покинув святого, поселився в Києві і став лікувати хворих.

Часто Петро відвідував преподобного і говорив йому, що за такого стримання та великих трудів він може скоро захворіти та померти. При цьому Петро вказував на те, що не годиться князю, як рабу, служити іншим монахам і накликати ганьбу на своїх братів.

Наголошував лікар і на тому, що ніхто з князів та бояр не обирав собі такого життя, окрім лише Варлаама, що був першим ігуменом Києво-Печерського монастиря. Нікола ж казав Петру, що йому слід більше турбуватися за себе, а не за нього.

Святий стверджував, що піст є матір’ю цноти та чистоти, а в трудах смиряється серце. Також преподобний говорив, що, коли він рабськи працює для братії, то працює для Самого Бога і надіється отримати від Нього спадок у Царстві Небесному.

Траплялося, що Нікола від тяжких трудів хворів. Тоді Петро готував ліки і спішив до святого. Однак допоки він приходив, преподобний з Божою допомогою одужував.

Якось захворів і сам Петро. Нікола ж сказав йому не пити ліків і обіцяв при цьому швидке одужання. Проте лікар не послухався святого і довго хворів. Коли наступного разу Петро занедужав, Нікола знову повелів йому не приймати ліків і обіцяв, що він на третій день буде здоровим.

Цього разу лікар послухався, і обіцянка святого щодо його одужання збулась.
В цей час Нікола ще виконував свій послух біля монастирських воріт. Він призвав до себе лікаря і повідомив, що через три місяці має покинути цей світ.

Петро зі сльозами став голосити. Він висловив бажання померти замість Ніколи і почав просити преподобного помолитися про це Богу. Святий же сказав, що вже давно помер для цього світу, і повів Петра до печери, де приготував собі місце для могили.

Після цього Нікола запитав у друга, хто з них двох більше любить це місце. Петро ж попросив святого покласти його тут і умолити Бога про продовження свого життя. Нікола погодився на це, але за умови, що Петро прийме постриг.

Так Петро став монахом і три місяці провів у молитві. Після цього Нікола запитав у нього, чи хоче він піти разом з ним. Але Петро знову попросив святого дозволити йому померти замість нього. І святий сказав Петру готуватися, бо на третій день він має відійти до Господа.

У вказаний день Петро причастився Святих Тайн і з миром спочив. Преподобний же Нікола подвизався у монастирі ще 30 років і досягнув досконалості в духовному житті. 14 жовтня 1142 р. він відійшов до Господа. На поховання святого зібралися майже всі жителі Києва.

Брати Ніколи Ізяслав та Володимир сильно тужили за ним. Ізяслав випросив у ігумена монастиря хрест померлого, подушку і лавку, на якій він бив поклони. При цьому князь пожертвував у монастир багато золота.

Якось Ізяслав сильно захворів і наближався до смерті. Він попросив принести йому води з Печерського монастиря. Коли Ізяслав випив води, якою перед тим обмили гроб преподобного Феодосія, і одягнув на себе волосяницю Ніколи, то скоро одужав.

Після цього під час хвороби князь завжди одягав на себе волосяницю брата, і хвороба одразу відступала. На війну Ізяслав теж одягав її і залишався неушкодженим. Якось князь згрішив та не насмілився одягнути волосяницю, і в той день його убили на війні. Поховали ж Ізяслава у волосяниці брата, як він те заздалегідь заповідав.

Добавить комментарий