Під час царювання благочестивих царів Іустина – в Греції (518 – 537 рр.) та Єлезвоя – в Ефіопії, престол Омірітської країни зайняв іудей Дунаан. Він ненавидів християн і знищив їх у всій своїй землі. Лише в місті Награні процвітала християнська віра.
Коли Дунаан дізнався, що жителі Награна відмовляються жити за іудейським законом, то зібрав військо і оточив місто. Він погрожував погубити усіх мешканців, якщо вони не відречуться від Христа. Жителі ж відповіли, що готові померти за свого Спасителя.
Дунаан хотів взяти Награн приступом, але йому це не вдавалося. Погубити людей голодом він теж не зміг, бо в місті були запаси їжі на багато років. Тоді нечестивець підступно пообіцяв жителям, що візьме лише дань і при цьому нікого не скривдить за сповідування християнської віри.
Жителі Награна повірили царю і відкрили йому ворота. Дунаан же тимчасово приховував свою злобу і обходився з населенням міста ласкаво. Потім він покликав до себе всіх поважних мужів та міських воєвод.
Вони прийшли до царя на чолі з князем та воєводою Арефою, якому було на той час 95 років. Підступний Дунаан наказав закувати їх ланцюгами та ув’язнити. Після цього спалив тіло покійного єпископа Павла, а потім – 427 чол. священиків, кліриків, монахів, монахинь та дів, присвячених Богу.
Пізніше Дунаан став знову розмовляти з вельможами та поважними громадянами міста. Він переконався у їхній непохитності і тимчасово відклав їхнє катування. При цьому мучитель повелів привести їхніх дружин та дітей. Разом з ними явилося до царя багато інших мешканок міста. Цар став схиляти їх відректися від Христа, але і вони проявили твердість своєї віри. Тоді беззаконний мучитель повелів їх усіх стратити мечем.
Потім Дунаан наказав привести до себе благородну та багату вдову Сінклітікію разом з її дочками. Він став схиляти її до свого нечестя, при цьому обіцяв їй царські почесті і вихваляв її красу та мудрість.
Сінклітікія ж сказала, що вважає царські почесті безчестям для себе і не хоче, щоб її хвалив той язик, який злословить Бога. Цар розгнівався на вдову і повелів водити її разом з дочками по місту з непокритими головами та розпущеним волоссям, що було в той час великою ганьбою. Потім святі мучениці були усічені мечем.
Наступного дня Дунаан повелів привести Арефу разом з іншими поважними мужами. Їх було всього 340 чол. Цар став звинувачувати воєводу в тому, що він повстав проти царської влади і змусив усіх жителів міста покорятися своїм словам як закону.
Арефа ж повідомив Дунаану, що радив жителям не впускати його в місто і мав намір вийти проти нього з невеликим загоном і з Божою допомогою перемогти його військо. Також Арефа сказав, що вважає себе блаженним, оскільки приймає мученицьку смерть в похилому віці і веде за собою мешканців рідного міста.
Після цього воєвода став схиляти народ до смерті за Христа і заповідав, щоб його наступником був один з його синів, що залишиться живим і перебуватиме у святій вірі. Потім Арефа благословив народ і прославив Бога.
Після цього святого разом з іншими мучениками відвели до потоку, що називався Одіасом. Тут, коли мученики молилися, їх усіх стратили мечем. Першим відійшов до Господа блаженний Арефа.
Одна жителька міста підбігла до усічених мучеників і взяла їхньої крові. Вона помастила нею себе і свого малолітнього сина, після чого стала проклинати царя. За це Дунаан повелів кинути її у велике вогнище.
Дитя, якому було не більше п’яти років, стало просити царя врятувати його матір. Дунаан взяв дитину на руки і почав спокушати солодкими плодами. Коли дитя побачило, що матір кинули у вогонь, то вкусило царя.
Цар відштовхнув хлопчика і повелів одному з вельмож виховати його за іудейським законом. Вельможа взяв дитину і зупинився неподалік від вогнища порозмовляти зі своїм другом. В цей час хлопчик вирвався з його рук, забіг у вогонь, обійняв свою матір і згорів разом з нею.
Князі та воєводи Дунаана жалкували через таке пролиття невинної крові. Вони вмовили царя припинити губити народ і покинути місто. Коли Дунаан повертався додому, то з неба став падати вогонь у вигляді дощу.
Однак і це не врозумило нечестивця, який послав своїх послів переконати Перського та Сарацинського царів знищити християн в своїх володіннях. Благочестивий же грецький цар Іустин схилив ефіопського царя Єлезвоя піти війною проти Дунаана.
З Божою допомогою Єлезвой переміг Дунаана і просвітив християнською вірою Омірітську землю. Воєводою в Награні він поставив благочестивого сина святого Арефи. Сам же пішов у монастир і замкнувся в келії, де перебував у молитві та пості до кінця своїх днів.
