3 січня Українська Православна Церква відмічає день пам’яті святителя Петра Київського і Московського

Святий Петро народився на Волині у благочестивій заможній сім’ї. Коли матір святого носила його в утробі, то мала дивне видіння. Вона побачила, що тримає на руках агнця, в якого між рогами виросло гарне дерево з безліччю плодів та квітів, а між гілками дерева світилися благовонні свічі. Згодом це видіння справдилося, оскільки Господь наділив Петра багатьма дарами.

У семирічному віці батьки віддали сина вивчати Святе Письмо, але спочатку отроку важко давалося навчання. Пізніше уві сні Петру явився муж у святительському вбранні і сказав йому відкрити уста, після чого доторкнувся до язика отрока і благословив його. Від цього Петру стало солодко у роті і радісно на серці. З цього часу святий став добре вчитися і перевершив своїх ровесників.

З дванадцятирічного віку Петро поселився в монастирі, де був прийнятий в число братії і старанно виконував чернечі послухи. Згодом він був рукопокладений в диякона, а пізніше в пресвітера. В монастирі Петро навчився писати святі ікони.

Через багато років з благословіння настоятеля святий поселився в пустинному місці біля ріки Рати на північ від Львова, де заснував монастир і побудував церкву.

Коли з Константинополя прибув на Русь митрополит Максим, Петро з братією прийшов до нього за благословінням і приніс йому в дар власноруч написану ікону Пресвятої Богородиці, яку митрополит з честю зберігав у себе.

Після кончини святителя Максима один з Володимирських ігуменів на ім’я Геронтій самовільно відправився в Константинополь, аби прийняти там посвячення в руського митрополита.

В цей час Галицько-Волинський князь Юрій Левович став схиляти святого Петра до прийняття митрополичої кафедри. Спочатку Петро відмовлявся, але потім погодився на посилені прохання князя, бояр та Собору святителів і з князівським посланням відправився до Константинопольського Патріарха.

Сталося так, що Петро при попутному вітрі прибув в Константинополь швидше, аніж Геронтій, якого буря затримала на шляху. При цьому Геронтію явилася у видінні написана Петром ікона Богородиці, яку він взяв з собою разом з митрополичим вбранням та пастирським жезлом.

Пречиста Діва сказала старцю, що він даремно трудиться, оскільки на святительський престол буде зведений Петро, який добре пастиме словесне стадо. Про своє видіння Геронтій розповів супутникам.

Коли Петро прибув в Константинополь і увійшов в храм, то храм наповнився пахощами. Патріарх Афанасій благословив святого і скликав Собор архієреїв, які визнали Петра достойним митрополичого сану.

Під час посвячення в митрополита Київського і всієї Русі, що відбулося в 1308 р., лице святого просяяло. Згодом в Константинополь прибув і Геронтій, який розповів про те, що сталося з ним в дорозі.

На другий рік після свого посвячення митрополит Петро переїхав у Володимир, де його попередником була поставлена митрополича кафедра. Невдовзі Тверський єпископ Андрій, що походив з дому Литовських князів і хотів сам стати митрополитом, відправив до Патріарха послів з наклепом на святого Петра.

Патріарх здивувався цьому і послав на Русь одного зі своїх кліриків. Згодом був скликаний Собор в місті Переяславлі, на якому обмовник був посоромлений, а святий Петро оправданий.

З часом святитель відвідав в Москву, де княжив Великий князь Іван Данилович, внук св. Олександра Невського та син св. Даниїла Московського. Цього князя прозвали Калитою через те, що він постійно носив з собою калиту (торбу) з грішми для роздачі милостині бідним.

Святий Петро полюбив Великого князя та його місто і став жити тут більше, ніж в інших місцях. Він порадив князю побудувати кам’яну церкву в честь Успіння Пресвятої Богородиці і при цьому передрік, що у разі виконання його поради, і місто, і сам князь прославляться.

Святий Петро прозирав велике майбутнє Москви, яка на той час була малолюдним містом. Він бачив, що під її владою зберуться роздроблені князівськими міжусобицями руські землі, тому вирішив назавжди залишитися в ній. Таким чином і митрополичий престол був перенесений в Москву з Володимира.

Про наближення своєї кончини святитель дізнався за Божим одкровенням. Він сам спорудив собі гробницю в храмі Успіння Богородиці, що ще будувався. Після другого одкровення про свою кончину святитель з радістю звершив Божественну службу, під час якої помолився за весь православний руський народ та причастився Святих Тайн.

Потім святий попрощався з причтом і роздав багато милостині. В день своєї кончини святитель покликав до себе тисяцького Вельямінова, який управляв містом за відсутності князя, передав через нього благословіння князю і його потомству, а також мішок грошей на завершення будівництва храму. Після цього святий Петро став співати Вечірню і з молитвою на устах спочив. Це сталося 21 грудня 1326 р.

Коли князь довідався про кончину святителя, то разом з боярами поспішив у місто. Тут весь народ гірко оплакував смерть свого пастиря. Тіло святителя було з честю покладене в приготованій ним гробниці. Від нетлінних мощей святого звершуються чудеса.

Добавить комментарий