17 січня Українська Православна Церква відмічає день пам’яті Євстафія Сербського

Святий Євстафій народився в Будимльській області у благочестивій сім’ї. Він жив у другій половині ХІІІ ст., коли Сербією правив король Стефан Урош ІІ Мілутін.

З дитинства святий уникав суєтних розваг і зростав в любові до Бога. За проханням Євстафія батьки віддали його навчатися книжної мудрості, і невдовзі святий перевершив своїми знаннями самих учителів.

Згодом Євстафій вирішив прийняти чернечий постриг. Він прибув в обитель Архістратига Михаїла, що у Зетській області, де був пострижений у монахи єпископом Неофітом. З цього часу Євстафій став проводити строге подвижницьке життя. Він віддавався посту та молитві, вдосконалювався в чеснотах і невдовзі став відомим як великий подвижник.

Святому Євстафію дуже хотілося відвідати Святі місця і поклонитися Гробу Господньому. Він став ревно просити Бога допомогти йому звершити жадану путь. Коли святий міркував про те, де би знайти супутників для подорожі, до нього прийшли два монахи і повідомили, що направляються в Святу Землю. Тоді Євстафій подякував Богу і відправився з ними в дорогу.

В Єрусалимі святий поклонився Гробу Господньому та обійшов всі Святі місця. Також Євстафій відвідав подвижників, що проживали в околицях Єрусалима, від чого отримав велику духовну користь.

Через тривалий час святий відправився на Афон. Тут він став подвизатися в Сербському Хіландарському монастирі Пресвятої Богородиці. Святий смиренно виконував всі послухи, які на нього покладалися, старанно відвідував Богослужіння, проводив ночі у молитві та богомисленні. В цій обителі Євстафій прожив багато років і став відомим по всьому Афоні.

З часом святий був обраний ігуменом Хіландарського монастиря і став ревно дбати про спасіння братії. Подвижницьке життя Євстафія було взірцем для інших монахів, і святий здобув любов не лише чернецтва, але й мирян. Тому Євстафію приносили щедрі дари, які він роздавав бідним, вдовам та сиротам.

Згодом святого хіротонізували в єпископа Зетської єпархії, а пізніше звели на сербський архіпастирський престол, хоча Євстафій намагався відмовитися від цього сану. В цей час святий продовжував ревно дбати про спасіння своєї душі та душ своєї пастви. При цьому він піклувався про забезпечення усім необхідним всіх сербських церков, особливо бідних.

Протягом семи років Євстафій займав архієпископську кафедру, після чого занедужав і наблизився до своєї кончини. При цьому він не скорбів і радо чекав часу, коли покине цей світ і відійде в Небесні Обителі. Однак єпископи, ігумени, монахи та священнослужителі плакали над одром свого згасаючого пастиря.

Євстафій же сказав їм припинити тужити і звеличити Господа. Тоді всі стали співати молитви на вихід душі. Після причастя Святих Тайн та прощання з усіма присутніми святитель сербський віддав дух свій в руки Божі. Тіло Євстафія поклали в мармурову раку і поховали в храмі Спасителя в монастирі Жичі.

Невдовзі біля гробу святого стали відбуватися чудеса.
Так, у одного чоловіка, який служив при цьому храмі, була хвороба носа. Лікарі не могли допомогти болящому. Тоді він став молити Бога та Пресвяту Богородицю про зцілення і завжди під час Богослужіння стояв біля раки святителя.

Якось уві сні йому явився святий Євстафій і повідомив, що він посланий Господом, аби зцілити його. При цьому святитель сказав болящому більше не грішити, щоб не постраждати ще гірше. Потім святий осінив хворого хресним знаменням, доторкнувся до його рани, і хворий отримав зцілення.

Згодом на мармуровій раці виросли три прекрасних квітки. Тоді стало зрозуміло, що Господь наділив тіло святого нетлінням. В той час один монах обителі мав видіння, в якому йому явився юнак з полум’яною зброєю в руках і сказав, що тіло святого має бути витягнуте з землі.

Після цього за наказом короля була урочисто відкрита рака з мощами святителя Євстафія, і його мощі виявилися нетлінними. З часом мощі святого були перенесені в місто Іпек, в кафедральний храм Апостолів Петра і Павла.

Добавить комментарий