26 січня Українська Православна Церква відзначає день пам’яті Іакова Нізібійського

Святитель Іаков був родом з міста Нізібії, що у Месопотамії. Це місто знаходилося під владою то римлян, то персів. Коли святий народився, містом володарювали римляни.

У дорослому віці Іаков усамітнився в горах. Взимку він проживав у печері, а в інші пори року постійно перебував під відкритим небом. В їжу святий вживав плоди з дикорослих дерев та коріння рослин. Іаков настільки угодив Богу, що Господь наділив його даром прозорливості та звершення чудес.

Через деякий час святий покинув своє самітницьке життя і відправився в Персію проповідувати християнську віру. На шляху йому довелося переходити через потік. В цьому потоці кілька дівиць прали одяг. У них були високо оголені ноги та непокриті голови. Коли дівиці помітили Іакова, то не засоромилися і не прикрили своєї наготи, а зухвало дивилися на нього.

Така безсоромність розсердила Іакова, і він прокляв потік та покарав дівиць. Через це потік повністю пересох, а дівиці раптом постаріли. Їхнє волосся посивіло, а тіло поморщилося. Налякані чудом дівиці пішли в місто і розказали про те, що з ними сталося.

Тоді місцеві жителі стали просити Іакова повернути їм воду, і по молитві святого знову з’явився потік. За проханням народу Іаков хотів помилувати і дівиць, однак вони не прийшли до нього з розкаянням, і через те залишилися старими.

Якось Іаков привів до розкаяння суддю, що несправедливо засудив людину. Коли святий викривав його в беззаконні, то повелів розбитися вщент одному великому каменю. В той час як це сталося суддя злякався і з розкаянням виніс праведний вирок.

Співвітчизники Іакова шанували його і обрали єпископом Нізібії. Спочатку Іаков відмовлявся від такого сану, однак, переможений посиленими проханнями християн, погодився вступити на єпископський престол. При цьому він не змінив свого способу життя і до попередніх подвигів додав піклування про паству.

Якось на шляху в одне поселення святий зустрівся з бідними. Вони задумали обманути святителя, щоб випросити в нього більше грошей. Тому один з них удав з себе мертвого, а інші стали просити милостиню на погребіння.

Тоді Іаков подав милостиню і помолився за упокій душі померлого. Коли святий пішов далі, бідняки стали піднімати удаваного мерця, однак виявилося, що той чоловік дійсно помер. З розкаянням обманщики наздогнали святителя і стали просити його воскресити померлого. Будучи милосердним, святий помолився, і мрець ожив.

Разом з іншими святими Отцями святитель Іаков виступив на захист істинної віри від єресі Арія і прийняв участь у Першому Вселенському Соборі, що відбувся в 325 р. у Нікеї (місто у Віфінії, північно-західній провінції Малої Азії).

Після кончини у 337 р. царя Костянтина Великого, перський цар Сапор взяв в облогу Нізібію і протягом тривалого часу не міг її захопити. Тоді вище міста була загачена ріка, що протікала через місто.

Коли зібралося багато води, ріку пустили на Нізібію. Сильний потік зруйнував міські стіни і затопив частину міста. Однак через те, що Нізібія частково була затоплена, перси не кинулися одразу в атаку і вирішили зачекати до наступного дня.

Вночі жителі міста відновили зруйноване і стали просити свого єпископа піднятися на стіну та проклясти перське військо. Коли святитель Іаков зійшов на стіну, то побачив силу-силенну перських полків. Він став просити Бога послати на персів мух та комарів.

І Господь почув молитву Свого угодника. В незліченній кількості комахи налетіли на військо Сапора і стали жалити тварин та людей. Їхні укуси були для всіх нестерпними. Тоді Сапор сильно здивувався та збентежився.

Він подивився на міські стіни і побачив Іакова, як йому здавалося, в царському вбранні та з вінцем на голові. Тоді цар стратив своїх посланців, які доповіли, що у місті немає царя. Після цього перське військо, переможене мухами та комарами, а точніше молитвою угодника Божого, кинулося тікати. Так була врятована Нізібія від перського нашестя.

Скінчався святитель Іаков близько 350 р. у глибокій старості. Невдовзі після його кончини Нізібія все ж таки була захоплена персами. Коли християни покидали місто, то забрали з собою і мощі свого архіпастиря, який все своє життя присвятив Богу.

Добавить комментарий