6 лютого Українська Православна Церква відзначає день пам’яті Ксенії Петербурзької

Свята Ксенія народилася в першій половині XVIII ст. Вона перебувала в шлюбі з Андрієм Федоровичем Петровим, що був полковником і служив придворним півчим.

Коли Ксенії було 26 років, її чоловік раптово помер. Одразу після його кончини свята взяла на себе подвиг юродства, відреклася від усього багатства та мирських благ і стала називати себе іменем свого чоловіка. Таким чином блаженна принесла в дар Господу свій розум, аби умолити Бога про помилування померлого.

В день похорону Ксенія Григорівна Петрова одяглася в чоловіків одяг і пішла слідом за гробом на кладовище. При цьому родичам та друзям вона говорила, що Андрій Федорович не помер, а втілився в неї, Ксенію, яка давно померла.

Після похорону блаженна стала блукати вулицями Петербургу. Свій же дім вона подарувала Параскеві Антоновій, яка раніше наймала його частину. При цьому Ксенія заповідала Параскеві безкоштовно приймати на проживання убогих.

Свої речі свята роздала бідним, а гроші принесла в церкву. Коли ж родичі Ксенії хотіли добитися, щоб керівництво покійного Андрія Федоровича заборонило його дружині роздавати майно, то свята навпаки отримала дозвіл розпоряджатися майном на власний розсуд. Оскільки після проведення відповідного обстеження, вона була визнана повністю здоровою.

Блаженна Ксенія ходила по Петербургу і неустанно молилася. Нерідко їй доводилося терпіти насмішки і знущання. Милостиню свята брала не у всіх, а тільки в доброзичливих людей.

Причому брала тільки копійку, яку одразу ж віддавала іншим убогим. Коли одяг чоловіка зносився, Ксенія і взимку, і влітку стала носити лахміття та подерті черевики. Часто люди пропонували їй теплий одяг, однак вона відмовлялася від нього.

Під час будівництва церкви на Смоленському кладовищі блаженна Ксенія потай уночі допомагала будівельникам. Вона піднімала і складала цеглу на риштованні. Тоді робітникам стало цікаво, хто допомагає їм у трудах, і вони вистежили, що це робить Ксенія.

Зрідка свята заходила на обід до своїх знайомих, після чого знову відправлялася мандрувати. Всі ж ночі незалежно від пори року та погоди Ксенія проводила у молитві на полі.

Невдовзі люди помітили, що у словах та вчинках блаженної є прихований зміст. Так, коли Ксенія просила щось у кого-небудь, то часто це передвіщало якусь прикрість у житті тієї людини, і навпаки, коли комусь щось давала, то отримувача очікувала радість. Аби торгівля була вдалою, купці просили святу взяти чи покуштувати що-небудь з їхнього товару. Матері ж підносили до блаженної своїх дітей, аби вони одужали.

Якось Ксенія була в домі молодої купчихи Кропивиної, яка гостинно її пригощала. Блаженна прозрівала швидку смерть господині будинку і хотіла, щоб вона належно підготувалася до свого відходу. Тому, коли покидала будинок, голосно сказала: «Зелена кропива, а скоро зав’яне». Тоді цим словам ніхто не надав значення, однак після смерті купчихи їх згадали, і всі були вражені прозорливістю святої.

Одного разу блаженна прийшла до Параскеви Антонової і сказала їй іти на Смоленське кладовище, оскільки Господь послав їй сина. Параскева нічого не зрозуміла, однак пішла. Поблизу кладовища вона дізналася, що візник збив вагітну жінку.

Ця жінка прямо на місці події народила хлопчика і скінчалася, родичів же її знайти не вдалося. Тоді Параскева взяла дитину до себе і усиновила. Коли хлопчик виріс, то піклувався про свою прийомну матір до глибокої старості.

Часто Ксенія відвідувала вдову Голубєву та її молоду дочку. Якось свята прийшла в їхній дім і сказала дівчині бігти на кладовище, бо її чоловік дружину ховає. Дівчина ж тоді заперечила, що в неї не лише чоловіка, але й жениха немає. Свята ж наполягала на своєму.

Тоді матір з дочкою відправилися на кладовище. Тут вони побачили, як хоронять дружину молодого лікаря, що скінчалася під час пологів. Сам же чоловік померлої гірко плакав і був настільки вражений горем, що знепритомнів над могилою своєї дружини.

Коли він саме втрачав свідомість, його встигли підхопити на свої руки Голубєві. Таким чином вони й познайомилися. Через рік після цього молодий вдівець одружився на дочці Голубєвій, і їхній шлюб був щасливим.

45 років Ксенія жила без даху над головою, ходила по вулицях Петербурга і переносила холод та спеку. При цьому вона постійно молилася Богу, була милосердною і допомагала людям. У 71-річному віці свята померла.

Її блаженна кончина наступила на початку ХІХ ст. Поховали Ксенію на Смоленському кладовищі, де у 1902 р. над її могилою спорудили каплицю. Як і колись, так і нині блаженна допомагає віруючим та звершує чудеса.

Добавить комментарий