23 лютого Українська Православна Церква відзначає день пам’яті Прохора Печерського

Святий Прохор прибув зі Смоленська в Києво-Печерський монастир за ігуменства Іоанна (1089 – 1108 рр.). Тут він прийняв чернечий постриг і проводив подвижницьке життя. Він віддавався такому строгому посту, що навіть не їв звичайного хліба.

В їжу святий вживав хліб із лободи власного приготування. Влітку він збирав лободу і заготовляв собі хліб на цілий рік, і так він робив щороку. Тож, крім проскури, хліба з лободи та води, святий нічого не споживав. Господь бачив таке велике стримання Свого угодника і робив його хліб приємним на смак, і святий Прохор проводив всі дні свого життя у радості.

В цей час на Русі через набіги половців та міжусобиці між князями почався великий голод. Щоб врятувати від смерті людей і прославити святого Прохора, Бог дав у той рік великий врожай лободи. І преподобний багато трудився. Він збирав лободу, розтирав її насіння, робив з нього хліб і роздавав бідним.

Деякі інші люди, за прикладом Прохора, стали також збирати лободу, однак їхній хліб був гірким, і вони не могли його їсти. Святий же подвижник годував усіх, хто до нього звертався, і хліб його був смачним. При цьому якщо хтось брав хліб у преподобного без його благословіння, то такий хліб одразу чорнів та гіркнув.

Так, один брат взяв потай хліб у Прохора і почав його їсти, однак він був таким гірким, що його їсти було неможливо. Декілька разів цей брат повторював свій вчинок, однак кожного разу хліб був гірким.

Він соромився відкрити свій гріх святому і, будучи на грані голодної смерті, зізнався у всьому ігумену. Тоді ігумен повелів іншому брату піти до преподобного і взяти у нього потай хліб. Коли той виконав повеління, то хліб дійсно виявився непридатним в їжу.

Потім ігумен послав взяти у Прохора водночас хліб з благословіння і потай інший хліб без благословіння. Коли принесли ці хліби, то хліб, взятий з благословіння святого, був чистим і солодким як мед, а взятий потай – чорним та гірким. Це чудо прославило Прохора.

В цей час Київський князь Святополк Ізяславович (1093 – 1113 рр.) вів боротьбу з Володимиро-Волинським князем Давидом Ігоревичем, Перемишльським князем Володимиром Ростиславовичем та братом його Васильком Ростиславовичем.

Внаслідок цього було заборонено пропускати купців з Галича та Перемишля, через що південно-руські землі залишилися без солі.

Тоді святий Прохор зібрав з усіх келії братії в свою келію золу, помолився Богу, і зола стала сіллю. Преподобний роздавав її усім, хто приходив за нею, причому сіль чудесно умножалася. Через це невдовзі базар став пустим, а люди стікалися в монастир до святого.

Продавці ж солі, під диявольським впливом, зненавиділи Прохора. Вони хотіли скористатися ситуацією, підняли ціну на сіль і розраховували отримати великий прибуток. Однак люди не купували в них сіль і за безцінь.

Тоді ці продавці відправилися до князя і звели наклеп на святого, нібито він продає сіль, а вони, що платять подать князю, свою сіль продати не можуть.

Князь також захотів збагатитися і вирішив відібрати сіль у Прохора та продавати її через своїх слуг за високою ціною. Коли ж у святого відібрали сіль і привезли її до князя, то вона знову стала золою.

В цей час до преподобного продовжували приходити люди, однак солі у нього не було, і він порадив зібрати її тоді, коли князь викине її геть. Так і сталося, князь протримав золу у себе три дні, після чого повелів викинути її. При цьому зола знову стала сіллю, і люди з радістю збирали її.

Це чудо врозумило Святополка – він сильно злякався і став каятися в своєму гріху проти преподобного. Він відправився в Києво-Печерський монастир і перш за все примирився з ігуменом Іоанном, якого ув’язнював в Турові за те, що він викривав його.

Святому ж Прохору князь пообіцяв більше не чинити насилля над народом. При цьому Святополк домовився з преподобним, що якщо преподобний першим спочине, то він віднесе його тіло в печеру, якщо ж він сам раніше за святого помре, то Прохор має покласти його своїми руками в гроб.

Минуло немало років, і преподобний захворів. Святополк же у цей час був в поході проти половців. Тоді Прохор послав князю звістку, що наближається до смерті, і кликав його до себе, аби він виконав свою обіцянку.

Коли Святополк отримав цю звістку, то поспішив до Прохора. Преподобний же багато повчав його, після чого благословив і відійшов до Господа. Тоді князь разом з монахами взяв тіло святого і відніс у печеру, де власноруч поклав у гроб.

Потім Святополк пішов на половців і, як передрік преподобний, отримав над ними перемогу. Відтоді перед кожною битвою чи полюванням Святополк заходив за благословінням в Києво-Печерський монастир, де поклонявся чудотворній іконі Божої Матері і молився преподобним Феодосію, Антонію та Прохору.

Добавить комментарий