1 березня Українська Православна Церква відзначає день пам’яті святого мученика Памфіла

Святий мученик Памфіл, а з ним ще одинадцять мучеників Христових звершили свій подвиг в Кесарії Палестинській за царювання Діоклетіана.

Святий пресвітер Памфіл походив з Бериту (нині Бейрут) і проводив доброчесне життя. Він займався звіренням та виправленням рукописів Святого Письма, текст якого тоді був значно пошкоджений переписувачами. Трудами святого була зібрана в Кесарії велика бібліотека.

Мученик Валент був дияконом Єлійської церкви. Він прекрасно знав Святе Письмо і постраждав у похилому віці.

Святий Павло був родом з філістимського міста Іамнії і ще задовго до своєї кончини перетерпів за істинну віру обпалювання свого тіла.

Святі Памфіл, Валент та Павло були піддані різним катуванням префектом Урбаном і ув’язнені в темниці. Тут вони перебували два роки, допоки не предстали перед новим префектом Фірміліаном.

В цей час з Єгипту у Кілікію (південно-східну область Малої Азії) для копання золотої руди прибуло 130 християн, які мали відбувати тут покарання. Цих сповідників Христових супроводжували до Кілікії п’ять юнаків, що були братами. На зворотній дорозі при вході в Кесарію вони були схоплені вартою та ув’язнені.

Наступного дня п’ять братів разом з Памфілом, Валентом та Павлом предстали перед Фірміліаном. Спочатку мучитель став допитувати старшого з єгиптян. Юнак же безбоязно давав йому відповіді і назвав себе та братів іменами Пророків – Іллею, Єремією, Ісайєю, Самуїлом та Даниїлом.

Цими іменами святі самі стали називати себе замість язичницьких імен, які були дані їм батьками. Батьківщиною ж своєю Ілля назвав вишній Єрусалим.

Фірміліан же не знав такого міста як Єрусалим, оскільки в той час Єрусалим називався Єлією. Цю назву дав йому в честь себе Римський імператор Єлій Адріан, який осквернив Святі місця, засипав піском та камінням Гроб Господній і поставив повсюди мерзенних ідолів. Таким чином язичники протягом двохсот років використовували назву Єлій, що тривало до правління Костянтина Великого.

Тому Фірміліан повелів нещадно бити юнака, щоб він зізнався, де знаходиться місто Єрусалим. Тоді святий, що мав на увазі духовний Єрусалим, сказав, що воно знаходиться на сході, є вітчизною лише християн і туди не може увійти жоден язичник.

Префект же подумав, що християни заснували собі десь місто і хочуть противитися римлянам. Тому він повелів ще сильніше катувати святого, аби він відкрив місцезнаходження Єрусалима. Однак юнак більше нічого префекту не повідомив, і був обезглавлений мечем. Так само постраждали і брати мученика.

В цей час перед префектом залишилися пресвітер Памфіл, диякон Валент та Павло. Коли мучитель дізнався, що святі протягом двох років перебували в темниці, то тільки запитав у них, чи покоряться вони царському повелінню. Мученики ж відмовилися від поклоніння несправжнім богам і одразу були засуджені на усічення мечем.

Цей вирок почув юнак Порфирій, що був слугою Памфіла. Тоді він голосно став просити, щоб йому віддали для погребіння тіла святих мучеників. Фірміліан же дізнався, що Порфирій теж християнин, і повелів нещадно бити його.

При цьому святого били так сильно, що відривалися шматки його плоті та оголювалися кістки і нутрощі. Мученик же мовчки терпів тяжкі страждання. Це ще більше розлютило префекта, і він повелів розтирати рани Порфирія жорсткою волосяницею. Потім святого прив’язали до стовпа, обклали дровами і розвели вогонь. Під час катування страждалець і відійшов до Господа.

На страждання святого дивився християнин Селевкій, родом з Каппадокії, що був колись побитий та позбавлений воїнського звання за сповідування істинної віри. Після смерті мученика Селевкій поспішив слідом за Памфілом, Валентом та Павлом, яких повели на місце страти, і повідав Памфілу про мученицьку кончину Порфирія.

Після цього Селевкій поцілував мучеників, що не приховалося від воїнів. Вони одразу схопили святого і привели до Фірміліана, який повелів стратити і його. Таким чином Селевкій, що за свого життя доглядав за хворими і піклувався про бідних та сиріт, з радістю прийняв смерть за Христа.

Потім до мучеників приєднався слуга Фірміліана Феодул, що був похилого віку і мав правнуків. Він підійшов до одного із засуджених до страти святих, поцілував його і попросив помолитися за нього. Про це одразу було донесено префекту, і жорстокий мучитель повелів розіп’яти Феодула на хресті.

Останнім з 12-ти постраждав Юліан, що, як і Селевкій, походив з Каппадокії і у справах відправився в Кесарію. Тут поблизу міста він побачив тіла святих, викинуті на поживу псам та птахам, і став цілувати їх.

Тоді воїни, які стежили, щоб християни не забрали мученицьких тіл, схопили Юліана і відвели до префекта. Мучитель же повелів спалити святого, і таким чином мученик відійшов до Господа.

Кончина святих наступила в 309 р. Їхні чесні тіла, зрештою, були поховані християнами, оскільки звірі та птахи не торкалися до них.

Добавить комментарий