4 березня Українська Православна Церква відзначає день пам’яті преподобного Досифея

Святий Дорофей подвизався в палестинській обителі авви Серіда, який доручив йому спочатку будівництво лікарні, а потім і догляд за хворими та мандрівниками в ній.

Якось ігумен Серід покликав до себе Дорофея і попросив його порозмовляти з юнаком, що прибув до них в монастир, і довідатися, хто він. Оскільки Серід остерігався приймати цього юнака в обитель, бо думав, що він може бути сином якогось вельможі, що зробив яке-небудь зло, а тепер хоче сховатися в їхньому монастирі.

Юнак, якого звали Досіфеєм, дійсно був родичем воєводи, жив у розкоші і ніколи не чув Слова Божого. Якось він дізнався про Святий Град Єрусалим і захотів відвідати Святі місця. Тоді воєвода відпустив його в Єрусалим зі своїм другом, що саме мав намір відправитися туди.

Коли мандрівники прибули в Гефсиманію (місце при підніжжі Єлеонської гори), то Досіфей побачив тут зображення Страшного суду Божого. Він став розглядати різні види пекельних мук і дивувався. В цей час явилася йому Сама Богородиця і стала пояснювати муки кожного із засуджених.

Тоді юнак запитав у Неї, що потрібно робити, щоб уникнути таких мук. Богородиця ж повеліла йому поститися, не їсти м’яса та частіше молитися. Після цього Пресвята Діва стала невидимою, і Досіфей, що прийняв Її за просту жінку, повсюди шукав Її.

Після цього юнак перестав вживати м’ясо і часто молився. Воїни ж, які подорожували разом з ним, сказали йому, що таке стримане життя проводять у монастирях, і порадили йти в монастир, щоб спасти свою душу. Тоді Досіфей, який не знав, що таке монастир, попросив воїнів відвести його туди, що ті й зробили.

Після розмови з Досіфеєм, святий Дорофей сказав Серіду, що він може приймати юнака без побоювання, оскільки від нього не можна чекати нічого злого. Ігумен же Серід доручив Досіфея Дорофею, і юнак став прислуговувати болящим у лікарні.

Преподобний Дорофей піклувався про спасіння свого учня і привчав його до чернечих подвигів. Якось святий запитав у юнака, скільки їжі він з’їв. Тоді Досіфей відповів, що з’їв півтора хліба. Коли Дорофей запитав у нього, чи він ситий після цього, то юнак відповів, що ситий.

Тоді преподобний повелів йому наступного разу розділити половину хліба навпіл і з’їсти хліб з четвертиною і половиною другої четвертини. Коли юнак звик їсти таку кількість хліба і при цьому відчувати себе ситим, то Дорофей знову повелів йому трохи менше їсти хліба. І так тривало доти, допоки юнак не звик насищатися невеликою кількістю їжі.

У виконанні свого послуху Досіфей проявляв велике старання. Він все тримав у чистоті, і хворі дякували йому. Коли ж траплялося, що юнак через втому казав комусь щось із гнівом, то він одразу після цього заходив в келарню і там плакав.

Інші ж монахи намагалися втішати його, але це їм не вдавалося, і вони повідомляли преподобному Дорофею про ридання Досіфея. Тоді учитель йшов до свого учня, запитував про причину його сліз і спочатку трохи докоряв йому, а потім, коли бачив, що Досіфей достатньо розкаявся, говорив, що Бог простить його, і велів покласти початок своєму виправленню. Після цього юнак з такою радістю брався за виконання своїх справ, нібито отримав прощення від Бога.

Коли Досіфею потрібний був новий одяг, Дорофей давав йому тканину і велів самому пошити собі його. Тоді юнак ретельно виконував доручену справу, а потім показував пошите своєму учителю. Дорофей же неодноразово після цього говорив віддати цей одяг якомусь іншому брату, і юний подвижник робив це з радістю без нарікання.

Якось економ приніс від коваля хороший гострий ніж, і Досіфей взяв його для потреб лікарні. Цей ніж сподобався юнаку, що не утаїлося від Дорофея. Тоді преподобний, щоб у Досіфея не виникало прив’язаності до речей, повелів йому покласти цей ніж і більше не торкатися до нього.

Всі свої справи та помисли Досіфей відкривав своєму учителю і з точністю виконував його повеління. Таким чином він повністю відмовився від своєї волі і не мав прив’язаності до жодної речі.

Всього в обителі Досіфей провів п’ять років, а потім від тяжкої хвороби відійшов до Господа. Коли він наближався до смерті, то попросив передати великому старцю Варсонофію прохання, щоб той відпустив його, бо він більше не може жити. Старець же повелів йому терпіти. Через декілька днів юнак знову передав старцю, що більше не може жити. Тоді Варсонофій сказав йому йти з миром, предстати перед Пресвятою Трійцею і молитися за них.

Невдовзі після кончини Досіфея у монастир прибув один святий старець, який став молити Господа, щоб Він відкрив йому що-небудь про спочилих святих отців обителі. Тоді вони явилися старцю, а серед них і юнак з радісним обличчям. Коли старець описав цього юнака, то всі зрозуміли, що це був Досіфей, і звеличили Господа.
Кончина святого наступила у VІІ ст.

Добавить комментарий