8 березня Українська Православна Церква відзначає день пам’яті Полікарпа Смирнського

Святий Полікарп проживав у Іонійському місті Смірні, у Малій Азії. В дитинстві він осиротів і виховувався благочестивою вдовою Каллістою. Вона взяла його до себе за повелінням Ангела Божого, який явився їй уві сні.

Одного разу Калліста надовго відправилася далеко від дому, аби вирішити якусь справу, пов’язану з її маєтками. В цей час милостивий до бідних Полікарп роздав їстівні припаси, що були у сховищах його названої матері.

Коли вдова поверталася додому, їй назустріч вийшов слуга і доніс, що Полікарп повністю спустошив дім. Тоді опечалена Калліста пішла оглядати комори, і виявилося, що вони заповнені більше, ніж раніше. Вона хотіла покарати цього слугу, але Полікарп повідомив, що слуга сказав правду, однак Господь по молитві бідних поповнив запаси в домі.

Насправді святий сам помолився Богу про наповнення сховищ дому, і Господь виконав його прохання. З того часу вдова стала більш ревно звершувати добрі справи і подавала щедру милостиню убогим.

Згодом Калліста скінчалася і все своє майно залишила у спадок Полікарпу. Тоді святий роздав його, а сам став подвизатися в молитві та пості. При цьому він зберігав невинність, неустанно трудився і піклувався про бідних, немічних та престарілих.

Смірнський єпископ Вукол полюбив Полікарпа за доброчесне життя, посвятив його в диякона і доручив йому проповідувати Слово Боже. Крім того, святого любили Апостоли Павло, Іоанн та інші учні Христові, і Полікарп приймав участь у їхніх апостольських подорожах.

Після свого повернення у Смірну святий був рукопокладений в пресвітера. В цей час єпископу Вуколу було передвіщено про Полікарпа, що він має стати його наступником і зайняти єпископську кафедру. Тому на своєму смертному одрі Вукол доручив йому пасти словесне стадо овець Христових. Після цього святий був посвячений у єпископа, і його хіротонія супроводжувалося чудесними видіннями.

Під час управління Святою Церквою Полікарп звершив багато чудес. Він звільнив від біснування слугу князя Смірни, врятував місто від пожежі, звів з неба проливний дощ у засуху і зцілив багато недужних.

Тому язичники наверталися до Істинного Бога і Церква Христова умножалася.
Крім того, святий був поборником правди і боровся проти єресі. Так, під час свого перебування в Римі, коли папою був Анікіта, Полікарп багатьох відвернув від нечестя маркіонітів та привів до істинної віри.

За свого життя святий написав багато корисних для Церкви Слів та Послань, однак з них збереглася невелика частина.

Коли на царський престол вступив Марк Аврелій (161 – 180 рр.), що ділив владу зі своїм братом Луцієм, було підняте сильне гоніння на християн. Під час цього гоніння за проханням пастви святий Полікарп заховався у одному поселенні. Тут він постійно молив Бога про встановлення миру церковного.

Незадовго до своєї мученицької кончини святий мав уві сні видіння. Він побачив, ніби узголів’я його спалахнуло і згоріло. Тоді Полікарп передрік, що його спалять за істинну віру.

Через три дні після цього святого знайшли посланці ігемона. Він же їх привітно зустрів і повелів пригостити, а сам в той час дякував Богу та молив Його за Святу Церкву.

Потім Полікарпа повезли на віслюку в Смірну. Тут два сенатори посадили його в свою колісницю і стали вмовляти тільки на словах відректися від Христа. Однак святий сказав, що ніколи цього не зробить. За це його викинули з колісниці, і він пошкодив собі ногу.

Коли Полікарп прибув на суд, то язичники від радості стали кричати. В цей час пролунав Голос Господній і сказав святому мужатися та подвизатися великодушно. Нечестивий же суддя став схиляти архіпастиря відмовитися від своєї віри. Однак Полікарп був непохитним. Тоді язичники та іудеї стали вимагати спалення святого.

Невдовзі було приготовлено багато дров та хворосту, посеред яких поклали зв’язаного Полікарпа. Коли святий помолився Богу, слуги запалили вогнище. В цей час сталося чудо. Полум’я не торкалося до святого, а лише оточувало його з боків і сходилося у вишині над його головою. Полікарп же стояв посеред вогню, від якого поширювалися дивні пахощі.

Нечестивий народ, хоча й бачив це чудо, став вимагати смерті єпископа. Тоді кат проколов Полікарпа довгим знаряддям. З рани ж святого витекло неймовірно багато крові, яка повністю погасила вогнище.

Після смерті Смірнського єпископа іудеї зажадали, щоб суддя не віддавав християнам його тіла. Тому суддя наказав спалити останки святого. І тіло, яке за життя не постраждало від вогню, після смерті згоріло. Віруючі ж зібрали та зберегли кістки Полікарпа.

Добавить комментарий