23 березня Українська Православна Церква відзначає день пам’яті преподобної Анастасії

Свята Анастасія проживала в Константинополі за царювання Юстиніана Великого (527 – 565 рр.). Вона була овдовілою патриціанкою, дочкою багатих та благородних батьків. Анастасія мала прекрасну зовнішність і відрізнялася богобоязливістю, лагідністю та доброю вдачею. Для багатьох доброчесне життя святої було прикладом для наслідування.

Під впливом ворогу роду людського, цариця Феодосія зненавиділа Анастасію, про що останній стало невдовзі відомо. Тоді благочестива вдова вирішила звільнитися від такої напасті з користю для своєї душі та душі цариці, що несправедливо на неї гнівалася.

Вона взяла частину свого золота, найняла корабель і відправилася в єгипетське місто Олександрію. Неподалік від цього міста Анастасія створила монастир, де і проводила чернече життя.

Руки святої постійно займалися рукоділлям, а уста – славословили Бога. Згодом монастир святої Анастасії став великим та славним і в честь засновниці був названий Патрикійським.
Через декілька років після того, як свята покинула Константинополь, скінчалася цариця Феодосія.

Тоді цар Юстиніан згадав про Анастасію і послав довірених осіб повсюди розшукувати її. Коли звістка про це дійшла до преподобної, вона потай покинула монастир і прийшла в скит до старця Даниїла, якому повідала все про себе.

Тоді блаженний старець одягнув її в чоловіче чернече вбрання, назвав Анастасієм і замкнув у віддаленій від Лаври печері. При цьому Даниїл дав святій правило та устав життя. Один з братії за наказом старця приносив преподобній раз в тиждень невелику хлібину та глечик води, які залишав перед печерою.

Тут Анастасія прожила двадцять вісім років, допоки не відійшла до Господа. При цьому до неї ніхто не приходив і сама вона нікуди не відходила звідси. Брат же, який приносив їй їжу та пиття, вважав її євнухом.

Подвиги Анастасії важко збагнути чи описати. Вона була позбавлена найбільш необхідного для життя, проводила час у молитвах та неспанні, багато проливала сліз і терпіла бісівські спокуси. Часто їй доводилося боротися зі спогадами про колишню розкіш та мирські насолоди, які вона мала в царських чертогах і від яких назавжди відмовилася.

Однак святій вдалося згладити ці спогади зі своєї пам’яті і понехтувати усім мирським. Через проходження такого скорботного життєвого шляху Анастасія угодила Богу і стала вмістилищем Святого Духа.

Коли свята прозріла свою кончину, то написала на черепку старцю Даниїлу, аби він прийшов разом зі своїй учнем до неї і приніс все необхідне для її погребіння. Потім поставила цей черепок перед дверима своєї печери. В той самий час і старець Даниїл мав одкровення від Бога.

Він послав свого учня до печери, аби він якомога швидше приніс звідти списаний черепок. Коли Даниїл прочитав написане на ньому, то просльозився і поспішив до преподобної.

Анастасія ж перебувала в гарячці. Даниїл зі сльозами припав до неї і став просити її молитов. Тоді свята піднялася, поцілувала голову блаженного старця та благословила його і його учня. Потім вона причастилася Святих Христових Тайн, осінила себе хресним знаменням і віддала душу в руки Божі. При цьому лице її просяяло як вогонь.

Перед похованням Анастасії Даниїл зняв з себе рясу і повелів своєму учню одягнути в неї святу. Коли учень виконував повеління старця, то випадково помітив жіночі соски померлої, яку вважав євнухом. Однак він промовчав і нічого не сказав.

Після звершення заупокійних молитов Даниїл з учнем поховали тіло преподобної поблизу печери. На зворотній же дорозі учень запитав у Даниїла, чи він не знав, що євнух Анастасій насправді був жінкою.

Тоді старець повідомив, що сам вбрав святу в чоловічий одяг і назвав Анастасієм, аби про неї ніхто не дізнався, а потім розповів йому і все житіє Анастасії, яке згодом стало відомим у всьому світі.

Добавить комментарий