Страсний Тиждень: Великий Понеділок

Вітаємо усіх вас із початком Страсної седмиці! Ці дні Свята Церква здавна присвятила особливій згадці та називає кожен із них Великим.

У Богослужіння сьогоднішнього дня Церква запрошує віруючих йти разом із Христом, розіп’ятися разом із Ним, вмерти заради Нього для життєвих насолод, для того, щоб побути з Ним.

У таємничому співгляданні зближуючи події Вітхого та Нового Заповіту, вона показує нам майбутні страждання Спасителя у праобразі целомудреного Іосифа, через заздрість братів проданого та приниженого, але пізніше прославленого по волі Божій.

Синаксар говорить нам, ― Іосиф, є прообраз Христов, оскільки і Христос викликає заздрість у Своїх одноплемінників, іудеїв,продається одним із учнів за тридцять срібників, заклечається у похмурий та тісний ров ― гріб, і восставши із нього власною силою, воцаряється над Єгиптом, тобто над всіляким гріхом, і врешті перемагає його, володарює над усім світом, милостиво дає нам небесний хліб ― Свою живоносну плоть.

Із Євангельських подій Свята Церква згадує висушення безплідної смоківниці. Висохла смоківниця, за словами Євангелія, була для Апостолів знаменною проповіддю про силу віри та молитви, без яких людина перед Богом духовно мертва.

Окрім розповіді про висушення смоківниці, вранішнє Євангеліє повчає нас оповіданою саме у цей день притчею про неправедних виноградарів, котрі спочатку убивали слуг, а потім убили і сина свого господаря.

Смисл цієї притчі у страшному осудженні тих християн, котрі порушують заповіді апостольські та святоотцівські і тим самим продовжують розпинати Сина Божого своїми гріхами.

Сьогодні ми вступили у дуже важкі дні: у ці дні ми згадуємо Страсті Христові. Попереду нас чекають довгі та важкі служби, коли здається вже немає сил навіть на те, щоб просто стояти а не те щоб бути душею на службі.

Згадаймо тоді, що відбувалося у дні Страстей Христових: скільки було тоді народу, скільки людей хотіло б зникнути, нічого не бачити, нічого не переживати: зради, побиття, розп’яття…

Але не було куди тікати апостолам, Діві Марії ― як розривалися від розпуки серця близьких Христа… Йти було нікуди, оскільки жах жив в середині, тому що він охоплював як і з-зовні так і з середини. Так само не було куди йти тим, хто із ненавистю та наполегливістю добивався вбивства Христа.

Коли згадується все це, тоді починаєш розуміти, що зараз потрібно йти до храму, не дивлячись на втому, на розсіяність, неуважність. Давайте, спробуємо просто зануритись у ці служби, у те, що вони нам являють. Не потрібно насильно вичавлювати із себе якість почуття: достатньо тільки подивитися і послухати; і самі події, тому що це події, а не згадки ― змінять наші душі.

 

Добавить комментарий