Страсний Тиждень: від Лазаревої суботи до Воскресіння

Події Лазаревої суботи напряму пов’язані із стражданнями Христа, Його смертю та Воскресінням. Саме тому свою розмову про Страсний Тиждень ми почнемо історією про воскресіння чотириденного мерця.

Христос мав друга, праведного Лазаря, який несподівано захворів. Христу дали знати про це, але Він не поспішав відвідати Лазаря. А коли прийшов до нього, то Лазарь вже був чотири дні у гробі: тобто Лазарь не тільки помер, але уже чотири дні лежав похований.

На сході традиційно ховали у печерах, а за іудейськими звичаями тіло покійного умащувалось ароматами: миром, алоє та загорталося у нову чисту тканину. І у такому вигляді тіло клали до спеціально викопаної чи видовбаної печери, вхід до якої закривався великим каменем. У такі печері-могилі і лежав Лазарь.

Потрібно також пам’ятати про кліматичні особливості регіону: там дуже тепло, і відповідно процеси тління є дуже швидкими. Отже, коли Господь наказує учням відкрити, відкотити камінь, що закривав вхід до гробу Лазаря, його сестра застерігає від такої дії: Господь, вже смердить… Але Господь наполягає, і коли камінь відсунуто, говорить: Лазарь, вийди…

Ось саме тоді учні Христа напевне вперше, так явно побачили силу Божу у діях свого Учителя: Лазарь, обвитий поховальним полотном, але живий! — вийшов із гробу. Його смерть була очевидним звершеним фактом, усі бачили, усі могли засвідчити: Лазарь помер і був похований. А Христос його воскрешає!

Так Господь дає учням надію, Він показує що воскресіння із мертвих це справжня, можлива реальність. Воскресіння Лазаря є підготовкою до страшних днів зради, Страждань і Хресної смерті Христа. А також підготовкою, яка допоможе учям прийняти Воскресіння Самого Христа, допоможе усвідомити те що відбудеться у ніч із суботи на неділю.

Чи хотілося б комусь із нас перенестися на дві тисячі років назад і бути свідком земного життя Спасителя? Чи хотілося б комусь із нас хоча б краєчком ока побачити Його чудеса, Його Воскресіння, Пречисту Діву і хоча б апостолів? Напевне важко буде знайти людину котра б цього не хотіла… Але ми з вами маємо можливість побувати у тих місцях які стали свідками усіх подій, побачити Ієрусалим, Іордан, Назарет, Віфлієм.

Це все міста та місця котрі пов’язані із земним життям Іісуса Христа. Для історії людства ці місця мають дуже велике значення, тому вони є об’єктом постійного вивчення, тут проводяться археологічні пошуки, дослідження. Існує навіть така галузь археології як біблійська археологія, котра займається саме проблематикою пов’язаною із Священним Писанням.

У своїх суперечках із віруючими атеїсти часто говорять, що Біблія та описані у ній події це усього лиш чиїсь фантазії і немає науково доведеного факту щоб все це підтвердити. І саме біблійна археологія допомагає відтворити історичний та культурний контекст подій котрі описані у Писанні. Біблійна археологія дає підтвердження тому що ми читаємо у Старому Заповіті.

До прикладу, у VII — VIII століттях до Різдва Христового царі Єзекія та Іосія проводили релігійні реформи, про це йдеться у текстах Старого Заповіту, і ми бачимо сліди цих реформ: знищені жертовники, фігурки ідолів. Водночас до того ж періоду відносяться і два срібних звитка, котрі містять текст дуже схожий до священницького благословіння із книги Левіта. Отже, водночас існували і протистояли одне одному, дві традиції язичницька і єдинобожжя.

Археологічні данні не говорять нам про суть Хресної жертви і Воскресіння Христове, але вони дозволяють нам зрозуміти контекст Євангельських подій. Данні розкопок дають видиме підтвердження віри, з їх допомогою ми розуміємо що у Євангеліях міститься саме історична, а не міфологічна оповідь.

У наш час в Ієрусалимі показують умовне місце Тайної вечері, котре носить назву Сіонської горниці. Вона представляє собою залишки церкви, яка була побудована францисканцями близько XIV ст. А пізніше араби переобладнали її під мечеть.

Тому ми повинні розуміти, що сучасна Сіонська Горниця не є тим самим приміщенням у якому проходила Тайна вечеря. Більш того, саме місцеположення будинку, описаного у Євангеліях, ми можемо встановити тільки приблизно.

У наш час, під Сионською горницею знаходиться синагога, у якій показують гробницю царя Давида. Якщо це дійсно та сама гробниця, то стають зрозумілими слова апостола Петра, що були сказані у день П’ятидесятниці: “Мужі та браття! Нехай буде дозволено сказати вам про праотця Давида, що він помер і був похований, і гроб його в нас до цього дня”(Діян. 2:29).

У цей день апостоли зібралися у тому самому місці де звершувалася Тайна вечеря, а це за переданням, був будинок апостола Марка. Апостол Петро ніби вказує на гробницю. У такому випадку, Сионська горниця, дійсно може бути пов’язана із гробницею царя Давіда, оскільки за переданням, сім’я апостола Марка була хранительницею гробниці царя Давіда.

Логічним також є запитання: а яким був Ієрусалим при царі Іроді, тобто за земного життя Христа. Ірод використовував при будівництві римські технології того часу. І дійсно, археологи знаходять розвалини прекрасних великих будівель римського періоду існування міста. А храмова платформа навіть по сучасним міркам вражає.

У Євангелії є слова, котрі говорять про те, що апостолів вражала велич будівель: “Вчителю! Подивись яке каміння і які будівлі!” (Мк., 13:3).

Але найбільше питання із точки зору археології викликає так званий Скорбний Шлях Господа, Via Dolorosa по якому багаточисельні паломники проходять від Гефсиманії до храму Гроба Господнього.

Потрібно розуміти, що Via Dolorosa — це шлях хресної ходи католицьких паломників. Він остаточно утвердився у XIV столітті після хрестових походів. Францисканці вирішили, що найбільш вірогідне місце розташування преторії Понтія Пілата це — фортеця Антонія.

Маршрут хресної ходи, котрий раніше проходив на південь від Храмової платформи було перенесено ближче до фортеці. Але візантійські паломники ходили інакше, і цей шлях був набагато ближчий до того, який можна встановити за даними археології.

До пам’ятників Ієрусалиму такого роду як Via Dolorosa, потрібно відноситися як до ікони на місцевості. А ікона, як відомо, хоча і не передає із досконалою точністю зображення, але тим не менш відкриває шлях до зустрічі із зображеною персоною.

Інше питання, котре залишається для археологів відкритим, це місце суду Пілата над Христом. Вірогідніше, ця подія відбувалася не у фортеці Антонія, а у бувшому палаці Ірода Великого, котрий був у розпорядженні Понтія Пілата.

Цікаво, що Іосиф Флавій описує дії прокуратора Іудеї Гессія Флора саме у палаці: “Флор переночував у царському палаці, а на наступний день наказав поставити перед палацем суддівське крісло на якому він і сів. Першосвященники та інші високопосадовці, так само як і вся знать міста, предстали перед цим судилищем”. (Флавій, Іудейська війна).

Є також ще одне питання, котре хвилює людей вже не одне століття — чи дійсно саме на цьому місці страждав Спаситель і чи це справжній Гроб Господній. Після повстання Бар Кохби ( 132 – 135 роки) Ієрусалим було остаточно перебудовано і він перетворився у римське місто Елія Капітоліна.

На місці Гроба Господнього і Голгофи було побудовано величезний храм Афродіти. Голгофа знаходилася поза межами міста, вона височіла над ділянкою каменоломень, він був повністю вирівняний і засипаний. При цьому сам скельний виступ Голгофи заввишки 5 метрів не було стесано, він виходив прямо на вулицю.

Відповідно, коли єпископ Макарій і рівноапостольна цариця Єлена шукали Хрест Господень і Гроб вони мали досить помітний орієнтир, а від так місце не могло загубитися. Хрест Господень було скинуто у водозбірну цистерну, яка стана непридатною через тріщину. Отвір цистерни видно і тепер, він знаходиться у стелі над місцем обретення Хреста.

У XIX столітті, англійський генерал Гордон, справедливо вважаючи, що Голгофа була розташована поза межами міста, вирішив, що вона має знаходитися зовсім у іншій стороні. Ця теорія не враховувала, що межі Ієрусалиму часів Христа, і межі сучасного міста не співпадають.

Тим не менш, у якості альтернативної Голгофи, було визначено скелю, що розташована на північ від Ієрусалиму, і нагадує формою череп, в середині неї розташовано дів могили. Це місце відомо під назвою Садова могила.

Таким чином, у наш час традиційні конфесії, а саме: православні, католики, вірмени, сірійці та ефіопи — вважають справжнім сьогоднішнє місцеположення Гроба Господнього, і у той же час, так звана, альтернативна Голгофа є місце збору різних протестантських груп: англіканців, баптистів та інших деномінацій.

У цьому плані є дуже цікавим розкопки які провів начальник російської духовної місії у Ієрусалимі, архімандрит Антонін (Капустін) у 1883 році. На ділянці, де зараз знаходиться Олександрівське подвор’є, було знайдено підмурок стіни і ворота часів Ірода. Ось саме тут Спаситель і мав пройти на Голгофу.

Іншим аргументом, який підтверджує істинність Гробу Господнього є дослідження самої гробниці. Із Євангелія ми знаємо, що Христа поклали у гроб новий, у якому ще ніхто не був положений. (Ін., 19:41)

Гроб Господень має лише одну нішу із ложем, у яку можна було покласти тіло померлого. Традиційні ж усипальниці мали декілька бокових ніш, в які клалися тіла померлих. Приблизно через рік, кості людини збирали, омивали трояндовою водою і складали у особливу скриньку — оссуарій.

Чому ж гробниця Спасителя така маленька, із одним ложем? Невеликий розмір гробниці свідчить про те, що вона була нова, а отже використовувалася у перший і єдиний раз. Той факт, що гробниця у якій було положено Господа, далі не розширялася говорить про те, що її власник не посмів поховати у ній ще когось.

Гробниця Іосифа Арімафейського, власника гробниця, котрий і влаштував поховання Христа, розташована поряд.

Добавить комментарий