3 квітня Українська Православна Церква відзначає день пам’яті святого Серафима Вирицького

Преподобний Серафим, у миру Василій Миколайович Муравйов, народився в селянській сім’ї у 1865 р. в селі Черемушки, Рибинського повіту, Ярославської губернії. У 10-річному віці він осиротів і відправився працювати у Санкт-Петербург, щоб заробляти на прожиття собі, матері та маленькій сестрі. Тут отрок був прийнятий на роботу у купецьку крамницю.

З юного віку святий хотів стати монахом. Якось він пішов у Олександро-Невську Лавру, де зустрівся зі схимником. Василій став просити схимника прийняти його в монастир на будь-яку роботу.

У відповідь святий почув, що йому слід залишатися в миру, одружитися, виховати дітей, а потім разом з дружиною присвятити себе чернечому життю. Отрок прийняв слова схимника як Боже благословіння і згідно з ними провів своє життя.

У 24-річному віці Василій одружився на односельчанці Ользі Іванівні Найдьоновій. Власник крамниці, в якій служив Василій, дав йому достатню суму грошей для початку власної справи, і майбутній старець зайнявся заготівлею хутра. Він заробляв на цій справі багато грошей, більшу частину яких віддавав на потреби монастирів, храмів та богаділень.

Згодом у подружжя народилося двоє дітей: син Миколай та дочка Ольга. Після смерті маленької Ольги Василій з дружиною відмовилися від шлюбних стосунків і стали жити як брат з сестрою.

Якось святий зустрів на вулиці обірваного селянина, що голосно повторював: «Не як ти хочеш, а як Бог дасть». Тоді Василій запросив його у свою карету і став розпитувати. Селянин повідомив, що вдома залишив п’ятеро дітей, дружину та батька, хворих на тиф, а сам відправився в місто продати коня та купити корову, щоб прогодувати сім’ю, але виручені гроші у нього відібрали, і тепер він не може повернутися з пустими руками до своїх близьких.

Коли Василій почув розповідь бідняка, то купив йому пару коней, віз, продуктів та корову. Селянин же відмовлявся прийняти такий дар. Тоді Василій сказав: «Не як ти хочеш, а як Бог дасть».

Після цього святий повернувся в свій дім, викликав до себе перукаря і декілька разів повторив йому ту фразу, яку почув від бідняка. Тоді перукар зізнався Василію, що хотів його убити та пограбувати. Святий же дав перукарю грошей і повелів покинути місто.

З цього часу змінилося життя Василія, якому було тоді 30 років. Відомо, що він роздав більшу частину свого майна, побував на Афоні та прийняв чернечий постриг. Під час перебування святого на Афоні йому явилася Богородиця і повеліла йти в Росію.

Відомостей про життя преподобного до 1927 р. залишилося мало. В цьому ж році святий прийняв схиму з іменем Серафим та став духовником Олександро-Невської Лаври.

Якось до святого Серафима прийшов архієпископ Олексій (Сіманський), що управляв Новгородською єпархією. Він хотів отримати від старця пораду, чи виїжджати йому за кордон, щоб уникнути арешту та розстрілу. Серафим же сказав архієпископу нічого не боятися та передрік, що він протягом 25 років буде Патріархом всієї Русі.

До святого Серафима стікалося багато людей. Якось йому довелося сповідати безперервно протягом двох діб. В той тяжкий час він був молитвеником за руський народ.

Однієї ночі всі монахи Олександро-Невської Лаври були заарештовані. Тоді і Серафиму довелося пройти табори та в’язниці. Тут його багаторазово били, через що він ледве залишався живим. У 1933 р. святий був відпущений на проживання у поселення Виріцу, розташоване неподалік від Санкт-Петербурга.

Не дивлячись на свої тілесні хвороби, старець продовжував приймати людей. Він був наділений даром прозорливості та звершення чудес. Не раз до святого навідувалися і співробітники НКВС, щоб знайти нібито заховані ним дорогоцінності Лаври.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, жителі Виріци запитували у Серафима, чи покидати їм рідне поселення. Він же відповідав, що Виріца уціліє і жодна людина в ній не загине, що так і сталося. В цей час святий старець посилив свої подвиги і протягом 1000 ночей молився Богу в саду на камені перед іконою свого небесного покровителя Серафима Саровського.

Багатьох болящих зцілив Серафим своєю молитвою. Одного разу до нього принесли отрока з хворою ногою, що потребувала ампутації. Старець же дав святої води і повелів змочувати нею ногу. Через рік отрок сам прийшов до святого за благословінням.

Останні роки свого життя Серафим лежав на одрі хвороби. Незадовго до кончини йому явилася Богородиця. Після цього він сказав отцю Олексію Кібардіну, що Божа Матір повеліла щоденно його причащати.

3 квітня 1949 р. Серафим відійшов до Господа. Цілий тиждень після його кончини у Виріці відчувалися пахощі. До тіла святого люди йшли безперервним потоком протягом трьох днів.

Поховали старця на маленькому кладовищі біля Казанської церкви у Виріці. Могила святого стала місцем паломництва, оскільки сам Серафим говорив: «Ходіть до мене на могилу, як ходили до живого: скажете свою нужду, я почую і допоможу».

Добавить комментарий