Життя без Бога — яке воно?

Чи можемо ми прожити без Бога? Чи взагалі можливе життя без Бога? Для віруючої людини це питання навіть не стоїть: звичайно ні.

Без Бога людина не може жити, навіть вже з огляду на те, що Господь дарує життя кожному із нас. Що таке життя із Богом? Це життя із розумінням того, що є у світі сила, є Отець Небесний Котрий усіх нас любить, Котрий завжди поряд із нами, Котрий ніколи від нас не відвернеться, Котрий завжди чекає на нас.

Чому ми починаємо свій ранок із ранкових молитв, а закінчуємо вечірніми? Тому, що ми говоримо своєму Отцю: «Доброго ранку» та дякуємо за те, що ми зранку встали і побачили білий світ за вікном. Увечері ми знову дякуємо Богу за прожитий день та говоримо «На добраніч» і знову, як діти у батька просимо провести цю ніч у мирі та відкрити зранку очі.

Ось таким чином, кожен свій день ми проводимо разом із Богом, коли читаємо Євангеліє, коли читаємо молитви перед їжею та після їжі, при виході із дому, перед початком будь-якої справи. Наше життя постійно пов’язано із ласкою Божою до нас немічних та грішних. Людина перебуває під покровом Божим.

Наші звернення ніколи не залишаються не почутими, наші слова ніколи не йдуть у пустоту якщо вони сказані від щирого серця та із глибини душі. Звичайно, все має бути в міру, але говорячи таке, одразу спадає на думку: хіба можна переборщити із молитвою? Виявляється можна, але це окрема розмова.

Тепер до питання: а як же жити без Бога? Здавалося б, що тут такого? Живеш собі тай усе. Встав зранку, випив кави, пішов на роботу. Відпрацював робочий день, повернувся  до дому, побув із родиною, ліг спати. Ось якось так. І не потрібно нам нікого. Як хочу так і живу: хочу сплю, хочу їм. Що хочу те і говорю, ні на кого не маю надії крім себе одного.

Але починаються хвороби, негаразди у родині, проблеми на роботі і людина починає шукати винних, вихід із кризової ситуації. Зненацька виявляється, що людина залишилася на одинці із своїми проблемами, здавалося б багато друзів, знайомих, є велика рідня. На жаль, у більшості випадків, ситуація складається таким чином, що людина змушена сама випливати із усього. Ця самотність є найважчою у житті, оскільки буває навіть ні з ким поділитися своїми переживаннями.

Найстрашнішим стає усвідомлення відсутності надії — немає на кого покластися, немає на що сподіватися. Ось ця самотність, самотність матеріаліста, є найжорстокішим випробуванням невіруючої людини, людини котра живе без Бога. Навіть атеїсти, котрі заперечують існування Бога, мають сподівання на якусь ілюзорну «вищу справедливість», якусь природну або надприродну силу котра існує та може втрутитись. Мають надію на так званий ефект бумеранга: коли все добре чи зле що зробила людина повертається до неї.

Все це — ілюзія, привиди гордині людської, яка не бажає схилити голову перед своїм Творцем. Життя такої людини сухе, воно не сповнене теплоти очікування Різдва, невимовної радості Воскресіння, трепету Преображення. Така людина ніколи не зможе у серці відчути біль Гефсиманської молитви та гостроту Голгофського жаху і безпомічності.

Хтось скаже, що це не важливо, і можна без усього цього прожити. Звичайно можна, можна здати, інакше не скажеш, своїх батьків у будинок пристарілих, бо нам так легше і не обтяжливо, адже ми маємо право на власне вільне життя. Можна толерантно відноситися до одностатевих шлюбів, до ефтаназії, до хрещення та вінчання тварин, до жіночого священства та архієрества…

Та ще до дуже багато яких дивних речей. Дивних для людей котрі ще не втратили здоровий глузд і реально сприймають  речі.

Життя із Богом це не життя під гнітом, це життя вільної людини, котра усвідомлює власні сили, власну недосконалість, власну гріховність. Але таке життя сповнене надією на милість Божу, це життя сповнене любові до Бога.

А чим сповнене життя людини без Бога? Кон’юнктурою? Амбіціями? Хизуванням дорогими речами, автомобілями, будинками, подорожами? Все це може зникнути в один момент, і з чим залишиться людина?

Добавить комментарий