Світ без Воскресіння: абсурд чи можливість?

Христос Воскрес!

Ранній весняний ранок 33 року по Різдві Христовім. Ще поки не зійшло сонце, ще спить Ієрусалим після урочистого святкування першого дня Вітхозаповітньої Пасхи. Всезагальну радість одного із головних іудейських свят не змогли розділити тільки учні Іісуса із Назарета, котрі прийшли у цей ранок на гріб свого Вчителя, Якого розіп’яли  три дні тому.

Вони були майже переконані, що Іісус і є Той Самий обіцяний Богом Ізраілю Месія-Визволитель, але зараз для них, здавалося,  вже все було втрачено, адже мертві не воскресають…

Трохи пізніше апостол Павел скаже: «Если Христос не воскрес, то и проповедь наша тщетна, тщетна и вера ваша»(1Кор. 15:14). І по суті, вся двохтисячолітня проповідь християнства — це проповідь події котра відбулася у той весняний ранок, а день Воскресіння Іісуса Христа одразу став головним святом християн.

З тих пір цей день стає «Святом Свят» і «торжеством торжеств», центром та вершиною усього року. Зазвичай, дні святкувань не проходили у християн у безтурботних веселощах. Це був час особливого подвигу благодійності, відвідування богаділень, лікарень та в’язниць, куди разом із вітанням «Христос Воскрес!» люди приносили одяг, продукти, гроші.

З’явився звичай фарбувати на Пасху яйця, яким люди потім обмінювалися, вітаючи одне одного із святом і тричі цілуючись, христосуючись.

У багатьох європейських країнах традиційно вважається, що головне християнське свято — це Різдво. Однак у Православ’ї головним святом завжди була Пасха. Чому? Ще у II столітті святитель Іреней Ліонський так дав відповідь на запитання, для чого Бог став людиною: «Бог став людиною для того, щоб людина могла стати богом».

Різдво Іісуса Христа — це величезна подія, адже Бог стає людиною. Без Боговтілення неможливе спасіння, але це є тільки початком, і цей початок багато у чому від нас не залежить. Тепер необхідно щоб будь-яка людина стала Богом. Саме ця подія і відбулася у 33 році, у перший день неділі 16 числа першого весняного місяця Нісана у сплячому Ієрусалимі. І повторюється щоразу, коли людина живе та помирає із вірою, що мертві воскресають.

Християни вірять, що Христос прийшовши у наш пошкоджений гріхом світ, не міг не вмерти, а померши не міг не воскреснути. Для цього Він — Бог — і став Людиною. Уявити що Він не воскресав, це все рівно що уявити нібито Він і не народжувався.

Уявити таке можливо лише у рамках фантастики. І до речі деякі фантасти зверталися до цієї теми. Для більшості із них, як людей нецерковних, відсутність факту воскресіння Христового, насамперед означає відсутність Церкви.

Парадоксально,  але до цього умовиводу приходили не тільки письменники-фантасти, які намагалися уявити нашу цивілізацію без Воскресіння. Саме на такому, так би мовити «християнстві» без Церкви, без посередників між Богом та людиною наполягають всі люди, котрі заперечують Чудо Пасхи і бачать у Христі не Бога, а лише одного із «найвеличніших вчителів людства».

У дійсності, Церква — це реальний досвід життя із Богом, досвід входження у життя вічне вже тут, на землі. Але для того щоб подолати смерть і увійти до Вічності потрібен Той, Хто здатен дати людині дещо більше за прості уроки моральності, Той Хто здатен явити Себе як Шлях через смерть до Воскресіння. Саме тому без Христа не було би і общини Його учнів, усіх епох, котрі слідують цим шляхом.

Отже без Воскресіння не було би християнства. Але часто можна почути і таке питання із підвохом: «Що християнство дало світу? Нашому падшому світу? Чим воно є корисним для нашої цивілізації грішних людей?»

Все це є дуже багатим підґрунтям для фантазії — і для фантастики також.

Фантазуючи на цю тему, нерідко говорять, що не було би науки. Дійсно, наука у сучасному розумінні з’явилася, досягла розквіту та принесла численні плоди прогресу саме у християнських країнах.

Чогось принципово забракло іншим цивілізаціям — древнього Єгипту, Індії, Китаю, арабського сходу, — для того щоб акумулювати і переплавити преднаукові спостереження і певні досягнення у цілісну об’єктивовану систему пізнання тварного світу.  Саме проведена християнством «деміфологізація світу та свідомості» вплинула на виникнення повноцінної науки, здатної сприймати світ як такий, а не як систему магічних взаємодій.

Втім, тут є важливим уникати крайнощів. До прикладу, коли ми включаємо електричну лампу чи  відкриває кран із гарячою водою, не потрібно кожен раз із вдячністю думати про них як про «дари християнства».

Багато із того, на що практично спрямована сучасна наука — лише забезпечує для людини більш комфортне існування. А до цього людство завжди прагнуло. Наприклад, навіть у містах древніх римлян діяли водогін та каналізація, древнім грекам була відома статична електрика.

Так що за дві тисячі років у нашому гіпотетичному світі без Христа, черговий Архімед також навіть дуже би зміг створити аналогічні предмети побуту.

Порох та папір дала світу нехристиянська цивілізація Китаю. Так що наша цивілізація «без християнства» напевне точно би мала літературу, бібліотеки, щоденні газети, а також бомби, гармати, рушниці та іншу зброю.

Звичайно, не було б християнського живопису, літератури, архітектури… Не було б цілих напрямків і жанрів мистецтв. Не було б шедеврів як західної, так і східної християнської архітектури, таких як Кельнський чи Міланський собори, чи храм Покрова на Нерлі або Софії Київської. Не було б готики, не було б візантійського стиля. Імовірно не було б кінематографу і фотографії. Мабуть без наукового сплеску не було б і високих технологій, а із ними — комп’ютерів та інтернету. Хоча, без умовно, залишались би нехристиянський живопис, музика та архітектура.

Куди більше відмінностей від сучасності ми б побачили у соціальній сфері.

Дуже вірогідним є те, що залишилося б існування рабства — це язичницький спадок, який було подолано християнством. Для порівняння: у буддійському Тибеті рабство законодавчо було скасовано у 1950 році, у мусульманській Мавританії — у 1980 році, а у Індії кастовий поділ зберігся і до наших днів.

Далі — становість суспільства. Досягнення побутового комфорту, а також мистецтва і культура були б доступними  для набагато більш вузького кола привелійованого класу. Включати до нього нижчі стани було б просто безглуздям. Саме нехристиянські цивілізації виробили такий принцип суспільного благополуччя: «народ має бути сірим».

Ще більші зміни торкнулися би кожну окремо взяту людину. Справа у тому, що само поняття особистості принесло саме християнство. Саме із патристичного  богослів’я про співвідношення іпостасі та природи у Бозі і утвердилося уявлення про особистість людини, створеної за образом та подобою Божою.

Саме вченням про рівну богообразність кожної людини, про вибір, котрий кожна людина повинна зробити самостійно і про дорослу відповідальність, яку людина несе за цей вільний вибір — християнство багато посприяло у справі підняття цінності людської особистості на такий високий щабель.

Саме у християнському світі почали говорити про права та свободи особистості, і сама людина стала усвідомлюватися як «вінець творіння», вона стала і у власних очах і у сприйнятті суспільства дорогоцінною самостійною особистістю. Такої свободи і таких можливостей для кожного не було у древньому світі, і ми маємо не безпідставну гадку, що їх не було б і у «цивілізації без Христа».

Людина як і раніше, була б пов’язана родовими зв’язками і намертво приліплена до свого роду, племені, народу. Її життя цінувалося б не саме по собі, а у строгій залежності від того наскільки котуються набуті нею навички та вміння. Людина залишалася б насамперед функцією — а не особистістю.

У цивілізації де людина — це функція, а не особистість, не було б безкоштовних лікарень, будинків для престарілих, дитячих будинків і шпиталів. У нехристиянських цивілізаціях турбота про власне здоров’я завжди лягала на плечі самої людини чи її близьких.

Не було б загальних пенсій і допомоги для інвалідів, а також виплат по безробіттю, не було б благодійних фондів, безкоштовних загальних шкіл, гуманітарної допомоги жертвам стихійних лих…Взагалі багато які послуги соціальної сфери, до яких ми звикли, виросли виключно із ідей християнського милосердя, котрі втілювалися окремими подвижниками, на приклад котрих із часом і стало орієнтуватися суспільство.

У цілому «суспільство без Воскресіння» було б менш добросердним і більш жорстоким. Саме завдяки євангельському ідеалу добра, цноти, вірності та милосердя, сьогодні навіть найбільший лиходій намагається приховати свої злочини, тоді як лиходії древності не тільки не приховували — вони гордилися ними.

Канібалізм, людські жертвоприношення, ритуальна розпуста та інші традиції деяких дохристиянських європейських народів, скоріше за все збереглися би і у цій гіпотетичній цивілізації — і до речі, із «цивілізованістю» та культурою вони би нормально поєднувалися, таким же чином як це відбувалося у тих же древніх римлян чи ацтеків.

І ще не відомо, чи зникла би древня європейська норма, відповідно до якої чоловіки того чи іншого племені щорічно мали робити грабіжницькі набіги на сусідів. А подолано це було саме християнською мораллю та усвідомленням родства усіх людей…

Так, може бути для когось це виявиться несподіванкою, але уявлення про те, що всі люди пішли від єдиного предка, а відповідно перебувають у кровному родстві  принесло у світ саме християнство.  Більша частина древніх народів власне повноцінними людьми вважала тільки членів свого народу, чи споріднених йому, тоді як інших навіть міфологічно виводили від принципово другого предка.

Але на справді все, що ми перерахували є другорядним. Головним є інше.  Уявити, що було б із нашою цивілізацією, як би Христос не Воскрес — це те саме, що спробувати уявити світ, який Бог не любить, людство, яке не цікаве Творцю, і людину, котра прагне до неба, вічності та істини — але знову і знову натикається на гранітну глибу.

Цивілізація без Воскресіння Христового — безглузді та марні страждання сотень поколінь, котрі живуть та помирають під могильною плитою байдужого неба.

 

 

Добавить комментарий