Обливний понеділок: пасхальні традиції чи язичництво?

Світла Седмиця, Червона Гірка, Світлий Тиждень ─ у різних регіонах по різному називають цей пасхальний період. Це час радості, святкування та відпочинку від трудів Великого Посту.

Як же прийнято проводити ці дні? У житіях святих ми читаємо, що ці дні потрібно проводити у молитовній радості Воскресіння Христового. Якщо звернутися до класичної літератури, особливо дореволюційної, то ми побачимо що ці дні проводилися у справах милосердя: роздавали милостиню, відвідували вбогі родини та сім’ї.

Традиційним було влаштовувати напередодні великих свят благодійні ярмарки,  кошти виручені із яких йшли на потреби бідних.

Дуже  показовими є традиції котрі існували у імператорській родині: у пасхальні дні, члени імператорської родини діяльно приймали участь у благодійності: відвідували сирітські притулки, богадільні, госпіталі, гімназії тощо. Цим самим, віценосці ніби нагадували собі, імператорському двору про те, що земне життя сповнене скорбот і якщо у когось є можливість полегшити несіння цих скорбот то він мусить ці можливості використовувати на повну.

А як проводимо ці святі дні ми тепер? Ну вчора усі сиділи за столами вітали одні одного урочистими словами: «Христос Воскрес!». Ходили у гості до родичів, батьків, друзів, хресних чи кумів… Хтось навіть пішов на вечірнє богослужіння, яке до речі, є дуже коротеньким. Особливо якщо порівнювати його із великопісним. Хтось просто просидів увесь вечір, або і день перед телевізором чи проплавав весь час на просторах інтернету.

А сьогодні? Ну хтось знову пішов зранку на літургію. Хтось відпочиває після усіх клопотів. А для когось сьогодні «обливаний понеділок». І хтось сьогодні як навіжений гасає вулицями та обливає перехожих. А хтось вчора ходив у гості до померлих, тобто із святковими наїдками та родиною відправився на кладовище, де прямо на гробках улаштували святкову учту, із розпиванням алкоголю, виголошенням тостів…

Виникає питання: а чи є віруючими ці люди? Яке відношення має звичай обливатися водою до Воскресіння Господнього? Ніякого, з точки зору богослов’я. А похід на кладовище із влаштуванням там святкової учти? То це взагалі язичество чистої води. Втім так само як і обливання.

А тепер скажіть, хто із дійсно віруючих людей це робить? Ніхто, правда? Тому що вони на кладовище підуть на Радоницю, день коли Свята Церква поминає усіх померлих, а обливатися їм взагалі якось не цікаво.

Тож до чого вся ця розмова? До того, що у нашій культурі дивним чином переплелися християнство та язичництво. Із часом, за безбожний радянський період, язичництво почало переважати. Це пов’язано із тим що традиції зберігалися серед простого народу, котрий не знав церковних та богословських тонкощів, а священство та інтелігенція, котрі своїм прикладом могли показати, як правильно діяти були або репресовані, або просто залякані до такої степені, що не сміли нічого не сказати, не що зробити.

Старші люди пам’ятають  про те, як на Великдень із райцентру, на службу приїзджали комсомольські ватажки та переписували всю молодь котра святила паски. Потім із цією молоддю проводили виховні бесіди,  та брали із них слово що вони більше не підуть до церкви. Наслідки цієї роботи ми маємо тільки тепер.

Також слід зазначити, що не тільки на Пасху, але й такі свята, як Преображення Господнє до храму було неможливо зайти, так туди набивалося людей, під самою церквою також було повно святково одягнених людей.

Звичайно,  там  були не тільки пенсіонери та старші, літні люди, там були і люди середнього віку, молодь котрі, не дивлячись на те, що це робочий час, також прийшли, прибігли до храму хоч посвятити яблука, бо на саму службу їм ні як не попасти.

Однак, сьогодні ситуація дещо інша. Так, ми можемо констатувати факт, що в храмах людей стає дедалі менше. Замість того, щоб прославляти Бога на великі релігійні свята люди їдуть на город, копають картоплю, косять сіно, тощо. Ось так у радянський, безбожний час у храмі було не пройти,  а зараз у храмі хоч танцюй, такий він пустий…

Ми щодня робимо вибір на користь язичництву, на користь якимось справам і при цьому відвертаємось від Бога. А потім ще маємо нахабство та сміливість нарікати на те, що Господь нас вчить і говоримо: Бог відвернувся від нас!

А може це ми відвернуті і тому не бачимо нашого Отця Небесного?

Добавить комментарий