30 квітня Українська Православна Церква відзначає день пам’яті Симеона Перського

За царювання Сапора ІІ (310 – 381 рр.) в Персії сильно зросла кількість християн. Це привело у великий гнів волхвів – охоронців нечестивої перської віри. Тоді вони разом з іудеями намовили царя Сапора схопити святого Сімеона, єпископа міста Селевкії-Ктезифона, та підняти гоніння на християн.

З віруючих у Істинного Бога почали стягувати великі податки, священики та служителі Божі умертвлялися, церковне майно розграбовувалися, церкви розорялися.

Єпископ Сімеон, закутий в залізні окови, був приведений до царя разом з пресвітерами Авделаєм та Ананієм. При зустрічі святий не поклонився царю. Сапор розгнівався через це і запитав у Сімеона, чому він не кланяється йому, як це робив раніше.

Тоді святий відповів, що раніше його не приводили так, як привели тепер, і він віддавав належну честь царському сану; тепер же його привели, щоб він відрікся від своєї віри, і тому йому не подобає кланятися ворогу свого Бога.

Після цього Сапор став схиляти Сімеона до поклоніння сонцю. Він обіцяв святому дари та почесті, а у разі непокори погрожував повністю знищити християнство у Персії. Однак Сімеон не зважав на вмовляння та погрози царя і був ув’язнений в темниці.

Коли єпископа виводили з царських палат, його побачив євнух Усфазан і поклонився йому. Однак святий відвернув від нього своє обличчя і докорив Усфазану за відступництво.

Євнух же Усфазан був людиною похилого віку. Він виховував царя Сапора з дитинства і користувався царською повагою та почестями. Зі страху перед царем цей євнух відрікся від християнської віри та поклонився сонцю.

Після зустрічі з Сімеоном Усфазан став сильно скорбіти і каятися у своєму гріху. Сапор побачив його засмученим і запитав про причину його печалі. Тоді Усфазан відкрив йому правду і сказав, що більше ніколи не прогніває Безсмертного Царя заради царя смертного.

Сапор здивувався такій переміні і подумав, що християни якимось своїм чаклунством звабили Усфазана. Він став вмовляти євнуха поклонитися сонцю. Однак той не погодився, за що був засуджений до страти.

Перед своєю смертю Усфазан попросив царя виконати його останнє прохання, а саме, щоб стало усім відомо, що він помирає за християнську віру. Сапор погодився задовольнити останнє бажання євнуха, бо думав, що таким чином налякає християн.

Проте Усфазан міркував по-іншому. Він думав, що його смерть за Істинного Бога обрадує віруючих і укріпить їх до мученицького подвигу.

Таким чином євнух був обезглавлений під гучні крики глашатая, який оголошував, що Усфазан помирає за сповідування Христа. Звістка про мученицьку кончину Усфазана обрадувала святого Сімеона та ув’язнених разом з ним християн, і вони прославили Господа.

Невдовзі святий Сімеон представ перед Сапором. Цар наказував йому відректися від християнської віри та поклонитися сонцю. Святий же твердо сповідував свою віру та відмовлявся виконати царську волю. Через це Сапор сильно розлютився і повелів на очах Сімеона обезглавити усіх християн, що знаходилися в темниці, а після них стратити і самого єпископа.

Таким чином 100 ув’язнених за віру Христову повели на страту. Серед них було багато священиків, дияконів та кліриків. Найстарший з волхвів голосно пропонував святим поклонитися разом з царем сонцю, аби залишитися серед живих. Проте ніхто з мучеників не захотів проміняти блаженне вічне життя на тимчасове. Єпископ же Сімеон повчав усіх мужньо звершити свій подвиг.

Тоді усі ті християни прийняли мученицьку кончину. Після них був обезглавлений єпископ Сімеон, а разом з ним і пресвітери Авделай та Ананія. При цьому Ананія перед самою смертю злякався.

Це помітив знатний чоловік, на ім’я Фусік, який теж був християнином. Він голосно сказав Ананії, щоб він не боявся, закрив очі і був твердим, бо одразу побачить Божественне світло. Після таких слів Фусік був схоплений та приведений до царя, перед яким безбоязно сповідав свою віру.

За це мученику розрізали ззаду шию, витягнули звідти язик та відрізали його, здерли шкіру зі всього тіла, під час чого святий і скінчався. Потім умертвили і дочку Фусіка – дівицю Аскітрею, а також багато інших християн.

Через рік після цього постраждав за істинну віру улюблений царський слуга Азат скопець, а разом з ним ще тисяча віруючих в Єдиного Бога. Цар сильно скорбів за Азатом і тому припинив масові вбивства. З того часу катували та страчували тільки учителів християнських – єпископів та пресвітерів.

Чесна кончина святого Сімеона та усіх, хто постраждав разом з ним, наступила у 343 або 344 році.

Добавить комментарий