Вознесіння Господа Іісуса Христа

Перед своїми хресними стражданнями Господь Іісус Христос повідомив своїм учням сумну для них звістку. Він сказав їм, що зійшов від Отця і прийшов у світ, тепер же покидає світ і йде до Отця.

Після Воскресіння Він сказав про Свій відхід до Отця Марії Магдалині, а через неї і усім Своїм послідовникам. В цей час закінчився подвиг земного служіння Христа – спокутна жертва була принесена, і Сину Божому належало увійти в славу Свою.

Однак Господь не одразу вознісся на Небо. Його затримала на землі любов до Своїх учнів, з якими Він уже не перебував постійно, як це було раніше, а лише час від часу являвся їм. Ці явлення утішили серця учнів Іісуса, оживили їхню віру і переконали їх у істинності воскресіння Христового.

Крмі того, Христос являвся Своїм учням не тільки для того, щоб вони запевнилися у Його воскресінні. Він продовжував повчати їх і відкривав їм ті істини, які не були відкриті їм раніше. Він сповістив учням про їхнє Божественне обрання проповідувати Слово Боже та хрестити народи в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. При цьому Спаситель обіцяв завжди перебувати зі Свою Церквою.

В сороковий день після воскресіння Іісуса, коли Апостоли вже знали, що розлука з Ним неминуча, настав час цієї розлуки. Як за Законом Мойсеєвим первенці Ізраїлю мали приноситися в Єрусалимський храм у сороковий день після свого народження, так Христос – «первенець з мертвих» – повинен був увійти у Небесну скинію в сороковий день після Свого воскресіння.

Хоча Єрусалим був наповнений ворогами Іісуса, Його учні зібралися тут в окремій світлиці у зазначений день. Серед них явився Господь і сказав, що як написано було пророками, так і належало постраждати Христу та воскреснути в третій день, і проповідуватися в Ім’я Його покаянню та прощенню гріхів у всіх народах, починаючи від Єрусалима.

До цієї проповіді Господь і призиває Апостолів, однак повеліває їм залишатися в Єрусалимі, допоки вони не будуть хрещені Духом Святим.

Потім Христос разом зі Своїми учнями відправляється до Віфанії. Він йде тим самим шляхом, яким з ними неодноразово ходив, і востаннє – перед самими хресними стражданнями. В дорозі учні Господні починають думати про те, що Христос скоро відкриє Себе світу славним Царем – Месією. Тоді вони запитують в Іісуса, чи не тепер Він влаштовує царство Ізраїлеве.

Однак Господь відповідає учням, що не їхня справа знати часи і строки, які перебувають у владі Отця; їм же належить прийняти силу, коли зійде на них Дух Святий, і бути свідками Христовими по всій землі. Таким чином Христос ніби говорить Апостолам, щоб вони залишили майбутнє Тому, в Десниці Кого воно знаходиться, а самі зосередили свою увагу на належному їм апостольському служінні.

Невдовзі Господь з учнями сходить на вершину гори Єлеону, розташованої приблизно за версту від Єрусалима. Тут Він зупиняється, благословляє Апостолів благословінням, що передається з роду в рід та почиває на усіх віруючих, і піднімається повільно на Небо.

Весь цей час учні спостерігають за своїм Господом, допоки вже на важко досяжній для людського зору висоті Христа не ховає від їхніх очей світла хмара. Коли Апостоли пильно дивляться вгору, їм являються два Ангели і передвіщають, що Христос прийде на землю так само, як щойно вознісся на Небеса. Після ангельського явлення Апостоли поклоняються Господу і повертаються з великою радістю в Єрусалим.

Несказанно радіє і Матір Божа, Яка також була очевидицею вознесіння Свого Сина. Як роса на луку, Він зійшов колись в Її дівочу утробу і, як фіміам, вознісся тепер до Отця.

Коли Господь відійшов від землі, Його урочисто зустрів Вишній світ. Сюди Христа супроводжував Ангельський сонм, що служив Йому на землі, і тут Сина Божого зі співом зустріли інші Небесні Сили.

Так, Син Божий звершив подвиг спасіння роду людського у стані крайнього самоприниження і зійшов вище усіх Небес у несказанній славі. Він сів праворуч Бога Отця і возніс до престолу Господнього людське єство, яке було землею і в землю йшло.

Христос вічно царює з Отцем і молить Його за нас. Він є главою Церкви – Свого тіла – і захищає, оживляє та одухотворяє вірних. Тому вороги Христові, як прах від вітру, розсіюються і зникають.

Великі блага дав нам Господь через Своє вознесіння, і ми повинні пам’ятати, що життя наше – на Небесах, звідки ми чекаємо Спасителя нашого Іісуса Христа, до Якого маємо спрямовувати свої думки, серця і духовні очі.

Добавить комментарий