6 липня Українська Православна Церква відзначає день пам’яті мученика Олександра Міропольського

Святий Олександр народився в 1847 році в дияконській сім’ї. Його батько служив в селі Біла Гора Чистопольського повіту Казанської губернії. Спочатку Олександр навчався в духовному училищі, а потім в Казанській Духовній семінарії, яку закінчив у 1868 році. Після цього святий одружився і був рукопокладений в ієрея. Йому доручили парафію села Олександрівське Чистопольського повіту.

В 1871 році ієрей Олександр був переведений в Покровський храм села Апазово. Це переведення пов’язане з тяжкою хворобою тестя Олександра, який був священиком у згаданому селі і вирішив піти на покій за станом здоров’я. Він попросив свого зятя перейти на його місце, а Олександр не хотів йому відмовляти. Тому, хоч і проти свого бажання, святий написав прохання про переведення.

В селі Апазово отець Олександр прослужив велику частину свого життя. Місцеве населення становили татари, одні з яких були християнами, а інші мусульманами. Паства прийняла нового пастиря недружелюбно, бо бажала мати священика своєї національності, а Олександр, хоч і добре володів татарською мовою, був руським.

Згодом святий був призначений окружним місіонером, а пізніше удостоєний сану протоієрея.

В 1881 році отець Олександр овдовів. В цей час він задумав влаштувати життя своїх малолітніх дочок, а самому прийняти чернечий постриг. Однак святому явився уві сні праведний Іоанн Кронштадтський і порадив залишитися служити в тому ж селі і взяти в свій дім дівчинку-сироту, що отець Олександр і зробив.

В 1881 році більше 200 парафіян Покровської церкви прийняло мусульманську віру. Це сильно опечалило отця Олександра, і він вже думав змінити місце свого служіння, однак після молитви в церкві забув про свій намір. В 1883 році на превелику радість святого всі відступники повернулися в лоно Святої Церкви.

В цей час отець Олександр став задумуватися, чому школа не справляє очікуваного впливу на татар, і вони продовжують схилятися до мусульманської віри. Щоб з’ясувати ситуацію, він ознайомився з підручниками та посібниками з Закону Божого, і виявилося, що в них немає належного змісту. Це відкриття вразило отця Олександра, і він написав у зв’язку з цим доповідь.

В 1887 році святий з’ясував, що на місіонерських курсах при академії не викладається необхідних відомостей про християнство, а більше звертається увага на мусульманське вчення, яке не порівнюється з християнським. На думку отця Олександра це і було причиною відступництва хрещених інородців. Тому святий написав доповідь Казанському архієпископу, яку останній передав на розгляд Ради академії і для складення нової програми курсів.

В 1900 році отець Олександр був переведений у місто Мамадиш, де служив у Троїцькому соборі. Тут у святого почалися неприємності з місцевої інтелігенцією, яка докоряла йому за застарілість та відсталість його поглядів. У зв’язку з цим святий попросив Казанського архієпископа повернути його на попереднє місце служіння, однак той запропонував йому навчання в Казанській Духовній академії.

З 1906 року отець Олександр став прослуховувати лекції у академії, але оскільки він не здавав вступних іспитів, то не мав права писати семестрові роботи і здавати екзамени. Він вибрав для себе навчання на місіонерському відділенні і за чотири роки прослухав повний академічний курс предметів. При цьому святий не пропустив жодної лекції, однак формально ученого ступеня не отримав.

Після закінчення навчання в 1911 році отець Олександр розпочав служіння в Успенському храмі Каслінського заводу Єкатеринбурзької єпархії, а в 1912 році був призначений єпархіальним місіонером. Умовою успіху місіонерської діяльності святий вважав любов, причому любов не на словах, а любов як життя Христове.

В 1917 році отець Олександр був арештований за розповсюдження релігійно-моральних книг на татарській мові. Але оскільки в цих книгах не виявили нічого контрреволюційного, то святий був відпущений на свободу.

Вдруге отця Олександра арештували 22 червня 1918 року і наступної ж ночі розстріляли. Невдоволені розстрілом червоногвардійці понівечили обличчя старця, сильно поранили його бік, зламали ногу і прокололи стопу. Після цього зв’язаного святого кинули в яму.

Тіло мученика було знайдене, коли кати покинули поселення. Окрім отця Олександра, тоді ж постраждали за віру Христову священики Петро Беляєв та Петро Смородінцев, а також 27 мирян. Їхні тіла були поховані віруючими біля Успенського храму.

Добавить комментарий