23 липня Уркїанська Православна Церква відзначає день пам’яті Антонія Печерського

Святий Антоній був родом з міста Любеча. В юному віці він прийшов на Гору Афонську, де прийняв чернечий постриг та став подвизатися у одній із обителей. Преподобний досягав успіхів у чеснотах і згодом почав наставляти інших на путь спасіння. В цей час Господь підказав ігумену того монастиря послати Антонія на Русь, аби він там утверджував людей в істинній вірі.

Невдовзі після цього за благословінням настоятеля преподобний повернувся на батьківщину. Тут він поселився неподалік від Києва в печері, колись виритій варягами, і проводив життя у пості та молитві.

За княжіння окаянного Святополка, що був сином Володимира Великого і вбивав своїх братів заради влади, Антоній повернувся на Афонську Гору в монастир, де подвизався раніше. Згодом ігумену того монастиря Господь знову повелів послати Антонія в Руську землю.

Тим часом великокняжий престол зайняв Ярослав. Він обрав митрополитом пресвітера Іларіона з села Берестово, який задля самотницької молитви вирив собі печеру на одному з пагорбів, покритих лісом. В цій печері після свого повернення поселився Антоній та віддався чернечим подвигам. Водночас він почав копати іншу велику печеру.

Невдовзі навколо преподобного стала збиратися братія. Сюди прийшов і пресвітер Никон, який постригав у чернецтво бажаючих подвизатися зі святим.

Після смерті Ярослава в 1054 році Великим князем став Ізяслав. Він спочатку прихильно ставився до преподобного, а потім розгнівався на нього. Це сталося через те, що за повелінням Антонія Никон постриг у чернецтво блаженного Варлаама, сина знатного боярина, та княжого євнуха Єфрема.

Тоді, вимушений обставинами, преподобний разом з братією покинув свою печеру та поселився в іншому краї. Проте незабаром княгині вдалося врозумити князя, і він через посланців попросив святого повернутися на попереднє місце. Антоній послухався князя і поселився знову у своїй печері. Невдовзі навколо нього зібралося 12 чол. братії. З часом була викопана велика печера, в якій влаштували церкву та чернечі келії.

Оскільки преподобний прагнув до самотницького життя, то поставив замість себе ігуменом Варлаама, а сам пішов у затвор. Потім він поселився на іншому пагорбі, де викопав нову печеру.

Через певний час до преподобного прийшов ігумен Варлаам з братією та попросив благословіння на будівництво нової церкви за межами печери. Так за благословінням святого над печерою була збудована дерев’яна церква в честь Успіння Богородиці.

Коли Варлаам за бажанням князя Ізяслава перейшов у новостворений в ім’я великомученика Димитрія монастир, Антоній поставив над братією ігуменом Феодосія. Під його керівництвом невдовзі зібралося близько 100 чол. братії. Тоді всі відправилися до Антонія за благословінням на спорудження обителі.

Святий прославив Бога і послав до князя Ізяслава прохання віддати монахам гору над печерою. Князь задовольнив прохання преподобного, і братія приступила до будівництва. Були споруджені ще одна дерев’яна церква та келії, в які з печери переселилися монахи. Новостворену обитель стали називати Печерською. В ній був запроваджений устав Студійського монастиря, який потім перейняли й інші руські обителі.

Святий Антоній був наділений даром звершення чудес та прозорливістю. Коли він зцілював недужних своєю молитвою, то давав їм в якості ліків рослини, які сам вживав у їжу. Таким чином зі смирення преподобний приховував отриманий від Бога дар.

Якось перед війною з половцями до святого прийшли за благословінням князі Ізяслав (Київський), Святослав (Чернігівський) та Всеволод (Переяславський). Тоді Антоній передрік їм поразку та погибель руського війська, що й збулося. Сину ж варязького князя Шимону святий сказав, що він виживе та буде першим покладений у ще не збудованій кам’яній печерській церкві. Через багато років пророцтво святого справдилося.

Після поразки у битві з половцями кияни спонукали Ізяслава знову йти війною на ворогів. Однак він відмовився, і у Києві піднявся бунт. Київським князем був оголошений полоцький князь Всеслав, а Ізяслав утік в Польщу. Коли через сім місяців Ізяслав повернув собі великокняжий престол, то став гніватися на преподобного.

Антонія ж обмовили перед Ізяславом в тому, що він давав поради Всеславу, і таким чином зробили його винуватцем смути. Через це святий змушений був покинути місце своїх подвигів та проживати у Болдінських горах поблизу Чернігова.

Згодом Ізяслав розкаявся в своїй злобі і впросив преподобного повернутися. З того часу Антоній більше не залишав своєї печери, в якій і був похований. Чесна кончина святого наступила на 90-му році його життя 10 липня 1073 року.

Мощі преподобного чудесно заховані від людських очей. Тих, хто намагався їх відкопати, обпалював вогонь, і вони тяжко страждали від опіків. Однак святий Антоній не покидає віруючих своєю благодатною допомогою, і від його мощей подаються зцілення.

Добавить комментарий