Образ християнської святості, що відображає применшення своєї сили та приниження перед смертю хресною Господа Ісуса Христа, не має нічого спільного з гротескними персонажами сучасних романів в жанрі фентезі, які часто спекулюють на гріховних почуттях гордині, марнославства і владолюбства.
На жаль, для літератури цього жанру сьогодні характерно нівелювання понять добра і зла, та й взагалі будь-яких моральних категорій. Сучасними авторами створюються «світи», в яких всі етичні норми розмиті, все відносно.
Ще більш прикро від того, що в творах класиків «високого фентезі» — Льюїса, Толкієна — ми знаходимо християнські мотиви, образи і символи, і що важливо — чітке уявлення про добро і зло. Сьогодні в цьому жанрі продукуються зовсім інші ідеї і образи.
Не варто плутати чудо як містичний досвід життя у Христі з якимось чарами, яким рясніють казки і фантастичні романи. Вельми показово, що в Євангелії Господь ніколи не робить чудес заради власного самоствердження, воно не є односторонньою механічною дією Бога по відношенню до людини. Але кожен раз Господь запитує людину про її віру і віру близьких, перед тим як створити диво, яке відбувається як плід таємничого з’єднання Божественної сили і людської віри.
Тому сказано в Євангелії, що Христос багатьох чудес не створив в тих місцях, звідки Він був родом, так як люди, знаючи Його з дитинства, не могли побачити в Ньому Месію. Тому і сказано:
«Не буває пророка без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм. І Він не вчинив тут чудес багатьох через їхню невіру »(Мф. 13: 57-58).
Уривок з інтерв’ю Митрополита Антонія (Паканича) виданню pravlife.org до дня вшанування пам’яті цілителя Пантелеймона (9 серпня).
