13 серпня Українська Православна Церква відзначає день пам’яті праведного Євдокима

Святий Євдоким народився в малоазійській області Каппадокії у благочестивого подружжя Василія та Євдокії. За царювання Візантійського імператора Феофіла (829 – 842 рр.) він перебував на військовій службі.

Святий ревно дотримувався Заповідей Божих і проводив непорочне та стримане життя. Він старанно вивчав божественні книги, багато благодіяв бідним, церквам та монастирям.

Щоб зберегти свою душу в чистоті, Євдоким ніколи не розмовляв з жінками і навіть не дивився на них. Єдиною жінкою, яку він підпускав до себе, була його матір.

Уникав святий і марнослів’я, брехні, наклепів та осуду. І не тільки сам до цього не схилявся, але й від інших чути не хотів.

За доброчесне життя цар призначив Євдокима начальником Каппадокійського полку та доручив йому в управління Харсіанську область в західній частині Каппадокії. Святий був справедливим правителем, праведним перед Богом та людьми.

В 33-річному віці Євдоким відійшов до Господа. Коли він лежав на одрі хвороби, то покликав домашніх і заповідав їм не омивати його тіла та поховати в тому одязі та взутті, що були на ньому. Після цього він побажав залишитися наодинці і став молитися Господу. У молитві він просив, щоб ніхто не бачив його кончини і не знав його таємних подвигів. Потім святий подякував за все Богу і віддав у Його руки свою душу.

Невдовзі після смерті Євдокима на його гробі стали звершуватися чудеса. Першим отримав зцілення біснуватий чоловік на ім’я Ілля. Гнаний нечистим духом він прийшов до гробу праведника і торкнувся до нього ногами. В ту ж мить біс заволав і покинув його. З того часу люди стали класти болящих на гроб Євдокима, і вони отримували чудесні зцілення.

Невдовзі була зроблена надгробна сінь і запалена лампада. Люди помазували себе єлеєм з лампади, прикладали до хворих місць землю з гробу і чудесно одужували.

Так, одна жінка принесла до гробу святого свою дитину, в якої були паралізовані руки. Коли вона помастила їх єлеєм з лампади, дитя зцілилося і його руки отримали здатність рухатися. Таке ж саме чудо сталося з отроком, який мав паралізовані ноги.

Якось боляща жінка, що мала на своєму тілі чиряк, приклала до нього змішану з водою землю з гробу Євдокима і в той же день зцілилася.

Батьки святого в той час проживали в Царгороді. Його матір прийшла в Каппадокію відвідати гроб свого сина через 18 місяців після його погребіння. Тут вона побачила багато народу, який приходив, аби отримати зцілення.

Тоді вона обійняла гроб святого і зі сльозами говорила з Євдокимом як з живим. Потім Євдокія повеліла дістати раку з його мощами та відкрити її. Коли це було зроблено, всі побачили, що тіло святого залишилося цілим та неушкодженим, від нього йшли дивні пахощі і здавалося, що Євдоким спить.

Матір захотіла перевдягнути сина у нове вбрання, що доручила зробити ієромонаху Іосифу. Коли ж той змінював одяг, руки та ноги Євдокима легко згиналися і давали, щоб їх перевдягнули.

Євдокія бажала перенести тіло сина у Візантію, але місцеві жителі не дозволили їй, і вона повернулася додому. Мощі Євдокима певний час охороняв вищезгаданий монах Іосиф. Пізніше при зручній нагоді він потай забав їх та поніс у Царгород.

По дорозі від мощей стали відбуватися чудеса. Так, одна жінка зцілилася від біснування. А ігуменя Мантінійського монастиря, що мала в таємному місці свого тіла велику і болючу рану, доторкнулася до раки з мощами, розказала святому про свою хворобу і чудесно одужала.

Коли Іосиф прибув у Царгород, то віддав мощі батькам Євдокима. Ті ж поклали їх в оковану сріблом раку і помістили у збудованій ними в честь Богородиці церкві.

Добавить комментарий