Народні традиції: язичництво чи християнство?

Ще не стихли святкові церковні дзвони на Медового Спаса, як нам звідусіль, особливо з Інтернету, доводиться чути, мовляв традиції цього свята, як і багатьох інших християнських свят, «підлаштовані» під давні язичницькі традиції, щоб підмінити споконвічну культуру нашого народу.

Дійсно, останнім часом набирає популярності неоязичницьке тлумачення християнських свят. Неоязичництво — це досить молодий псевдорелігійних рух. До історичного язичництва дане явище відношення не має.

У слов’янських народів в дохристиянський період не було писемності, до того ж релігійна традиція індоєвропейських народів традиційно передавалося усним способом. Тому відомості про слов’янське язичництво дійшли до наших днів тільки у вигляді апологетичних нотаток християнських літописців і місіонерів, а також мусульманських мандрівників, тобто автентичних джерел просто немає, і сама ідея реконструкції цієї релігійної традиції звучить абсурдно.

Характерною особливістю неоязичництва є його яскраво виражене антихристиянство, а в зв’язку з перерваної традицією — поверховість і примітивізм.

Для неоязичників основним завданням є очорнення Православного християнства, яке вони представляють чужим для Русі явищем, яке так і не укорінилось в народній свідомості. Неоязичники активно експлуатують фольклорну спадщину, ними публікується маса аматорських статей, в яких робляться спроби знайти в християнських святах язичницькі сліди, а то і просто оголосити їх язичницькими.

На жаль, навіть воцерковлені люди, а часом і духовенство приймають за істину подібні агітки. Однак не варто боятися народної культури і не довіряти їй.

Християнство ніколи не підлаштовувалася під культуру, не боролося і не знищувало традиції народів, вони поступово перевтілювалися у свідомості людей, які в свою чергу творили нову, пронизану щирою вірою, натхненну культуру.

І немає абсолютно нічого поганого, що в традиції православних японців прийнято знімати взуття перед входом в храм, в традиції православних сербів — приносити з лісу дубове поліно, яке повинно горіти в домівці під час Різдвяних свят.

У цих настільки різних культурних особливостях простежується однакова повага і вдячність до Творця, який дав можливість врятуватися людям всіх народів. Важливо знати і розуміти істинний сенс народних традицій і намагатися при необхідності пояснити його тим, хто заблукав у своїх розмірковуваннях.

За матеріалами порталу pravoslavie.ru

Добавить комментарий