Що допоможе віруючим дитям «вижити» у звичайній школі?

Розпочався  новий навчальний рік, а це означає, що перед тисячами православних школярів знову буде виникати проблема «виживання» в звичайній школі. Як вести себе віруючій дитині в оточенні невіруючих однокласників і чим вона може допомогти батькам розповів настоятель Києво-Свято-Троїцького храму протоієрей Константин Курбанов, який виростив сім дітей.

Дуже хочеться, щоб Церква створила те середовище, яке потрібне для наших підлітків. Адже занурення православної дитини в звичайну шкільну атмосферу ставить перед нею надзвичайно важкі завдання.  Як протистояти легкому та привабливому, тому, що прийнято у більшості, якщо навколо тебе немає людей з такими ж цінностями, які у твоїх батьків? Зрештою, опинившись в таких умовах сучасним дітям надзвичайно складно, і для батьків це дуже складна задача — не давати дитині «вловити» себе у негативні віяння сучасної культури.

Важливо, щоб у шкільні роки поруч з дитиною були такі однолітки, які, як і вона, знають, що дійсно добре, а що погано, що дозволено, а що ні …

Так само важливо, щоб в клас приходив священик, який міг би допомогти дітям в розумінні того, що добре, а що погано. І якщо в колективі з’являється щось негативне, він (за допомогою батьків, звичайно) міг би не формально, а як пастир, талановито вплинути на ситуацію.

Це головна задача Церкви, тому що інакше завтра  в храми нікому не буде ходить. Приклади можна легко знайти в інших країнах (на Заході та на Сході), де церкви вже пустують.

Оскільки наші діти знаходяться в звичайній школі, батькам потрібно мати для них величезний авторитет. Я це вам щиро бажаю!

Здобувається авторитет великою працею. Ми сповідуємо християнські цінності і вчимо дітей: це — добре, це — погано …

І діти завжди дивляться, чи діють батьки відповідно до сказаного чи ні. Але саме головне: вони завжди бачать, яким ти став, виконуючи те, що говориш. І думають: «Чи хочеться мені бути  схожим на батьків?»

Діти, може, і не формулюють це так, але в підсвідомості у них це є.

Потрібно вміти організувати молитву для дітей, підтримувати певний ритм життя (у тому числі, виділити періоди посту) і пр. Але найголовніше — щоб діти хотіли бути на нас схожими. Цей авторитет — опора, завдяки якій дитина, коли приносить зі школи погане слово, звертає увагу на зауваження батьків, що це слово неправильне, погане.

І коли дитина зустрічається в колективі з іншою розбещеною дитиною, хоча вона і розуміє, що це погано, потрібно, щоб прозвучало батьківське слово «недобре», яке б опиралося на їхній авторитет.

Навчання в школі — час, коли у вихованні треба опиратися на авторитет. А його потрібно заробляти. Це батьківський обов’язок.

Розгубити авторитет найлегше. Легко не мати порядку в сім’ї, вважати себе нікому нічим не зобов’язаним, показувати лінь, неорганізованість тощо.  Хоча при цьому і декларувати своє зовнішнє християнство.

Отже, ознака авторитету: дітям хочеться бути схожими на батьків, тому що вони бачать, що батько (мама) вміє любити (при цьому в слово «любов» строгість також вміщається). Діти багато бачать, відчувають і розуміють, хоча, можливо, і не все можуть сформулювати словами.

Ще, звичайно, важливо, щоб у процесі навчання у дитини розвинулася працездатність і любов до праці. А як вони народжуються? Коли діти, працюючи, бачать результат: ти навчився писати, щось намалював … Це неможливо досягти, якщо дитину приваблюють думки лише про шкідливі розваги — наприклад, комп’ютерні ігри. Їх можна дозволити, але в міру,  вкрай обмежено. При цьому слід дотримуватися послідовності: спершу робота, уроки, потім — розваги. Якщо батьки поставлять це питання прямо, це буде, звичайно, перспективно. Залишити ж дитині можливість гратись в комп’ютерних іграх і не контролювати її, вважаючи, що дитина буде вчити уроки, — самообман.

Я знаю приватну православну грузинську школу, там діти беруть участь у господарській праці: зокрема, допомагають готувати. Обов’язки дітей в роботі по дому — це надзвичайно важливо і допомагає виховати дитину- «непаразита». Сьогодні це, на жаль, не прийнято …

Так що в сучасних умовах виховання православної дитини обов’язково повинно базуватися на батьківському православному авторитеті.

Це те, що найбільше допоможе їй протистояти тому світу, з яким вона зіштовхнеться у школі.

Джерело: Фома в Україні

Добавить комментарий