Здорова самооцінка і християнство: як вибудувати стосунки із собою

Мало хто з нас може сказати:

«Я хороший просто тому, що я є. Я живу і радію, бо для цього був створений Богом».

Подібне відчуття властиве лише одиницям.

Для того, щоб людина могла це сказати, у неї в дитинстві повинен бути образ дорослого, який і себе цінує, і цілком приймає малюка, який народився. По суті — це запорука подальших нормальних відносин зі світом і з самим собою. Але, на жаль, таке сприйняття себе зустрічається рідко…

Ми виросли часто з величезним почуттям провини і сорому, — це те, за допомогою чого нами керували, причому мимоволі, адже наші батьки теж мали не найкращий досвід.

Зазвичай люди на консультаціях психолога говорять: «Я якийсь не такий і роблю все неправильно, я повинен стати іншим, щоб подобатися своїм батькам». Людина з цим живе, зростає, і це так глибоко і болісно в ній вкорінюється, що потім вона вважає, ніби заслуговує тільки покарання. Вона приходить до Церкви і тут знаходить для себе цілий напрям, купу молитов про те, що ти поганий, раб, черв’як, Господь тебе покарає.

На певному етапі це дійсно корисно і необхідно, але з часом, коли відбувається духовне зростання, людина поступово починає переходити від положення раба до інших станів — найманця, а в підсумку – сина. А багато прихожан застряють саме в стані раба, і тоді страждають оточуючі, адже якщо я — поганий, значить, і всі навколо — теж погані. Це закономірність.

Низька самооцінка завжди пов’язана зі знеціненням інших людей, навіть якщо зовні декларується протилежне.

Дуже важливо, дійсно, визнавати свою неміч, своє духовне падіння, але, усвідомивши це і попрацювавши з цим, переходити на наступний рівень і питати себе: що я можу зробити, як воїн Христовий, як людина, в цьому світі покликана до активної співпраці з Богом.

Самооцінка — це прийняття себе. І погляд на себе — адекватний, чесний. Подивитися на себе без Церкви так дуже складно. Тому що сучасний світ говорить людині, що той стан, в якому вона знаходиться, по суті, тваринному — це нормально.

«Примирися з цим і живи далі», — говорить суспільство.

Так, є психологи, які допомагають своїм клієнтам позбутися почуття провини перед подружжям, якщо у них коханець або коханка. Зрадникам кажуть — це нормально, прийми себе таким, який ти є. Таким шляхом прийти до здорової самооцінки практично неможливо.

А церковний варіант — коли людина сприймає себе через призму Божого задуму про неї, через те, якою вона повинна стати. І бачить свою абсолютну недосконалість. І починає спочатку очищатися від старої луски ось цими жорсткими словами — «яко черв’як на гноєві».

Так що добре, коли є таке протверезіння. Воно дозволяє спочатку хоча б трохи змиритися, що дає більш тверезий погляд. А після цього починається процес поступового сходження.

Відчувати себе по-справжньому цінними ми можемо тільки в стосунках з Богом. Християнство — це безумовно релігія високої цінності людини.

Часто ми приходимо в храм без цього розуміння в силу своєї особистої історії життя. Але Церква дає нам можливість дорости до здорового ставлення до себе. Цього не треба лякатися, це добре, це правильно.

За матеріалами інтерв’ю з протоієреєм Костянтином Пархоменко та його дружиною, психологом Єлизаветою Пархоменко для порталу «Православие и мир»

Добавить комментарий