17 грудня — день пам’яті великомучениці Варвари й мучениці Іуліанії (IV століття)

Свята Варвара жила в ІІІ ст. у фінікійському місті Іліополі. Після смерті матері її виховував батько Діоскор, який був багатим і шляхетним міщанином, переконаним язичником. Познайомившись з християнами, Варвара згодом прийняла святе хрещення від олександрійського священика. Не зламали Св. Варвару ні погрози батька, ні увіщування та тортури управителя Мартіана. Зважаючи на непохитність та те, що й інші почали наслідувати її християнську дорогу Варвару вирішили стратити. У 306 році Св. Варварі та її послідовниці — дівчині Іуліанії було відсічено голови, а Діоскор та Мартіан, як оповідали, загинули того ж дня від блискавки й громовиць.

Здавна в Україні Варвару вшановували як святу, яка у важких обставинах рятує від небезпеки смерті без причастя. Бо існував переказ про те, як до неї у в’язницю з’явився Ісус Христос, зцілив її рани та причастив. В народі говорили, що за великий подвиг віри Св. Варвара отримала особливий дар визволяти людей від випадкової, несподіваної смерті.

Після смерті Великомучениці її тіло з побожністю було перенесено до Константинополя, де перебувало до ХІ ст., а згодом мощі Св. Варвари були перевезені до Києва й покладені в Михайлівському Золотоверхому монастирі. За переказами це сталося тоді, коли дочка візантійського імператора Олексія І Комнина (1081-1118), звана Варварою-Іриною виходила заміж за великого князя київського Святополка Ізяславича (1093-1113). Саме вона ублагала батька — імператора та патріарха Царгородського про перевезення мощей своєї святої патронеси із собою до Києва, де вони зберігаються і донині. Саме в той час за Митрополита Никифора І (1104-1121) князь Святополк Ізяславич в хрещенні Михайло (внук Ярослава Мудрого та правнук Рівноапостольного князя Володимира) збудував (1108 р.) на місці старого дерев’яного храму новий Свято-Михайлівський собор, «весь верх церкви позолотил и вшелякою оздобою церковною украсил», де й упокоїлися мощі Св. Варвари

З тих пір слава про Великомученицю Варвару та чудесне зцілення біля її мощей значно поширилися по українських землях та за її межами. В її честь віруючи люди будували ошатні храми, називали своїх дітей та ходили на паломництво до Києва.

Настоятелі Михайлівського-Золотоверхого монастиря протягом століть ретельно занотовували всі чудеса, які ставалися із прихожанами у їхньому храмі.

Видатний церковний і культурний діяч, ігумен Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві (1655-1677) Феодосій Сафонович свого часу підсумував вказані відомості у спеціальній «Повісті о преславних чудесах Святої Великомучениці Варвари», де зазначав окрім конкретних чудесних зцілень паломників і той факт, що у ХVII ст. її мощі «й досі нетлінні лежать».

У ХVII ст. особливо поважним паломникам високого світського і духовного звання навіть давалися частки святих мощей Великомучениці Варвари. Зокрема, під час подорожі до України (1654-1656) їх отримав Антіохійський патріарх Макарій (1647-1675). На що було отримано дозвіл Київського Митрополита Сильвестра Косова (?-1657). А також — Великий коронний канцлер Речі Посполитої Єжи Осолінський (1643-1650) та великий гетьман литовський Януш Радзивілл (1612-1655).

В наш час мощі святої Варвари покояться у Володимирському соборі міста Київ і доступні прочанам для поклоніння.

Добавить комментарий