Совість — це усвідомлення того, що ми повинні вчиняти людяно і справедливо. У будь-якої людини є свідомість морального закону. Коли люди хвалять або засуджують один одного, вони виходять з того, що кожна людина повинна діяти певним чином і заслуговує на осуд, якщо так не поводиться.
Але засудження — перед ким? Хто кому чим зобов’язаний? Хто накладає на нас ці зобов’язання?
Ми самі?
Ні, ми самі їх не вибирали і не можемо скасувати.
Суспільство?
Ні, іноді совість вимагає виступати проти суспільства, — згадаємо німецьких антифашистів або супротивників рабства в США XIX століття.
Моральний закон виробився в ході біологічної, а потім соціальної еволюції?
Але навіть якщо це допустити, все одно незрозуміло, чому ми повинні коритися цим законам.
Голос совісті ставить перед нами питання: де першоджерело добра, якому ми повинні слідувати? Якщо совість — це моральний компас, то де полюс добра, на який він вказує?
Хто є тим Законодавцем і Суддею, Який стоїть за нашим внутрішнім голосом?
Святий апостол Павло говорить, що це Бог, Творець світу і людини, наділяє нас голосом совісті. Цей голос свідчить нам про Божий суд, на якому добро остаточно переможе і буде виправдано.
«… Коли язичники, що не мають Закону, вчиняють законно по природі своїй, вони, не мавши Закону, самі собі закон: вони показують, що справи Закону написані у їхніх серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то осуджують, то виправдують одна одну», — пише апостол Павло в Посланні до Римлян (Рим. 2: 14,15).
Більше про християнське віровчення дізнавайтесь на просвітницькому порталі «Академія віри»
