15 січня Українська Православна Церква відзначає день пам’яті преподобного Серафима Саровського

Святий Серафим народився в 1759 році в Курську у благочестивій купецькій сім’ї Мошніних. В Святому Хрещенні він був названий Прохором. На 3-му році життя святий втратив батька, і вихованням сина займалася матір.

Якось вона оглядала будівництво церкви, почате ще її чоловіком, і взяла з собою Прохора на дзвіницю. Через необережність отрок впав з великої висоти на землю, однак чудесно залишився цілим та неушкодженим.

У 9-річному віці святий почав вчитися грамоти і проявляв гарні здібності до навчання. Проте він раптом тяжко захворів, і близькі втратили надію на його одужання. Якось уві сні Прохор побачив Божу Матір, Яка пообіцяла відвідати його та зцілити від хвороби. Після цього в місті був Хресний хід з чудотворною іконою Знамення Пресвятої Богородиці. У зв’язку з негодою, щоб скоротити шлях, хід направився через двір Мошніних. Тоді матір винесла хворого Прохора і приклала до ікони Пречистої Діви Марії. Після цього отрок одужав.

У 17-річному віці святий вирішив покинути світ і відправився в Києво-Печерську Лавру, а звідти в Саровську пустинь, розташовану в Тамбовській губернії. Тут він став подвизатися під керівництвом настоятеля обителі старця Пахомія та ієромонаха Іосифа.

Саровський монастир за часів преп. Серафима

В 1780 році Прохор тяжко занедужав. Його хвороба тривала три роки, половину з яких святий провів у ліжку. Якось йому явилася Пресвята Богородиця з Апостолами Петром та Іоанном Богословом і чудесно зцілила його.

У 27-річному віці Прохор прийняв постриг з іменем Серафим і згодом був хіротонізований в ієродиякона. За чистоту свого серця, прагнення до Бога та постійне стримання він удостоївся бачити Ангелів, а одного разу під час Божественної Літургії побачив Самого Господа.

На 35 році життя святий був рукопокладений в ієромонаха, а через деякий час після цього віддався пустинницьким подвигам. На відстані 5 – 6 верст від обителі у сосновому лісі на високому пагорбі він спорудив собі дерев’яну келію, де перебував у молитвах, читанні божественних книг та трудах.

Келія преподобного Серафима. Сучасний стан

Біля келії Серафим влаштував город та пасіку. Щоб відвернути святого від його подвигу, ворог роду людського устрашав його різними примарами. Серафим же огороджував себе молитвою та хресним знаменням. Коли диявол підняв на подвижника сильну мислену брань, преподобний взяв на себе подвиг молитовного стояння. Вночі святий молився на високому гранітному камені посеред дрімучого лісу, а вдень сходив на камінь в середині своєї келії. Так подвизався преподобний 1000 днів і ночей.

Молитва на камені

Щоб прогнати Серафима з пустині, диявол наслав на нього розбійників. Вони жорстоко побили святого, так що він ледве залишився живим. Тоді преподобному знову явилася Пресвята Богородиця та подала чудесну допомогу. Однак Серафим до кінця свого життя залишився згорбленим.

Згодом преподобний взяв на себе подвиг мовчання, а пізніше затворництва. При цьому він змушений був поселитися в окремій келії у обителі, оскільки через хворобу ніг не міг ходити зі свого відлюдного житла на Богослужіння та причащатися Святих Христових Тайн.

Під час затвору преподобний пив лише воду, а в їжу приймав толокно та квашену капусту. Щоб постійно пам’ятати про смерть, святий попросив поставити в сінях його келії гроб, біля якого часто молився зі сльозами.

Імператор Олександр І відвідує преподобного Серафима

Зрештою, настав час, коли преподобний став приймати відвідувачів. Він наставляв їх на путь спасіння і подавав чудесне зцілення. При цьому старець відрізнявся глибоким смиренням та великою людинолюбністю. Кожний, хто відвідував святого, йшов від нього з полегшенням та утіхою. Щодня до преподобного приходило до тисячі чоловік.

За дві версти від обителі за бажанням Серафима було розчищене Богословське джерело, вода якого по молитвах святого стала цілющою. Тут преподобний скопав грядки і став вирощувати овочі. Біля джерела для старця спорудили невелику келію.

Джерело преподобного Серафима. Сучасний стан

Особливо піклувався Серафим про Дівеєвську обитель, яку доручив йому перед смертю старець Пахомій. Наприкінці свого життя святий посилив свої подвиги. Він спав сидячи на підлозі, причому голову схиляв на обрубок дерева або камінь. Пізніше преподобний засинав, стоячи на колінах. Їжу Серафим приймав один раз вдень ввечері.

Серафимо-Дівеєвський монастир, збудований преподобним

Про наближення своєї смерті старець неодноразово говорив оточуючим. При цьому він передрік, що його кончина відкриється пожежею. 1-го січня 1833 року святий востаннє прийшов у церкву та причастився Пречистих Христових Тайн. Ввечері того ж дня він співав пасхальні пісні та славив Воскресіння Господнє. Наступного ранку монах Павло, що жив поряд зі старцем, почув запах диму та гару. Коли силоміць відчинили двері келії святого, то побачили тліючі книги та речі. Серафима знайшли у молитовному стоянні на колінах, нахиленим на аналой. Братія подумала, що преподобний спить, він же віддав Господу свою душу.

Ікона, перед якою молився і помер преподобний Серафим

Звістка про кончину старця швидко поширилася, і Саровську обитель наповнили тисячі народу. Чесне тіло преподобного вісім днів лежало відкритим в Успенському соборі. Люди оплакували смерть молитвеника руської землі. Старець же Серафим не покинув віруючих і продовжує подавати людям чудесну допомогу.

Добавить комментарий