17 січня Церква відзначає день пам’яті мучеників Олександра, Стефана та Філіппа

Святий Олександр (Олександр Филимонович Скальський) народився в 1867 році у Волинській губернії в священицькій сім’ї. З 1886 року він виконував обов’язки псаломщика в Хрестовоздвиженському храмі міста Кам’янця-Подільського. В 1891 році він перейшов в Туркестанську єпархію, де був псаломщиком у храмі в станиці Зайцевській та вчителем Закону Божого у церковноприходській школі. З 1893 року починається дияконське служіння святого, яке він певний час звершував у Олександро-Невському храмі міста Маргелана.

В 1899 році святий був хіротонізований в ієрея, а в наступному році став настоятелем Олександро-Маріїнського храму при дитячому притулку в місті Вірному, яке з 1921 року носить назву Алмати. Навпроти притулку отець Олександр разом з дітьми посадив парк, що був частково знищений при радянській владі.

В 1907 році ієрей Олександр став настоятелем Миколаївського храму в місті Вірному. За своє ревне служіння він удостоївся зведення в сан протоієрея та багатьох нагород. Проживав святий сам у будинку при Миколаївській церкві. Дружина покинула святого, а дітей у них не було. Багато отець Олександр допомагав хворим та знедоленим. Богослужіння, які звершував святий, були урочистими та святковими. Голос батюшки було чути у всіх куточках храму.

В Миколаївській церкві міста Вірного служив і отець Стефан (Степан Костянтинович Пономарьов). Він народився в цьому місті в 1880 році. В 1904 році святий став псаломщиком в храмі села Михайлівського Верненського повіту та вчителем співу в церковноприходській школі.

Після вінчання з дівицею Параскевою Кузьмівною Степан запитав у неї, чи хоче вона потрапити в рай і бути з Господом. Параскева відповіла, що хоче. Тоді святий сказав дівиці, що він їй – брат, а вона йому – сестра, і зберігали вони невинність.

В 1909 році Степан був хіротонізований в диякона, а згодом і в ієрея. В 1914 – 1917 роках він звершував священицьке служіння в польовому воєнному шпиталі на фронті. В цей час святому багато довелося перебувати в окопах, і він тяжко захворів. Відтоді головний біль сильно мучив його.

Згодом Стефан став служити в Миколаївському храмі міста Вірного і був зведений в сан протоієрея. Богослужіння святий звершував щодня і служив тихо, неквапливо, благоговійно.

За запрошенням отця Стефана та матушки Параскеви отець Олександр поселився в їхньому домі. Отці займали невеликі однакові кімнати у верхній частині будинку, а матушка проживала знизу та займалася домашніми справами.

З 1923 року в місті Алмати стало швидко поширюватися обновленство. Згодом обновленцями став весь клір кафедрального Вознесенського собору. Думки щодо приєднання до обновленців стали тривожити і отця Олександра. Святий же Стефан твердо тримався Православ’я. Він говорив, що не піде в обновленство і буде служити у вівтарі, освяченому в честь великомученика Пантелеймона, а протоієрею Олександру, який був настоятелем Миколаївського храму, пропонував обрати будь-який вівтар і служити, як знає. Через прихильність отця Олександра до обновленства скорбіли православні алматинці. Вони зі сльозами молилися за нього.

Якось жінки зібралися в храмі і, щоб поговорити з отцем Олександром, висунули від себе жінку похилого віку на прізвище Лучагіна, яка ходила, опираючись на палицю. Коли святий увійшов в храм, вона підійшла до нього і запитала, чи не хоче він покинути свою паству і кудись піти. Потім стариця сказала йому, що вони все плачуть і плачуть через нього, і додала, що в тому разі, якщо він піде в обновленство, вона візьме свою палицю і буде бити його, як рідну дитину, не дивлячись, що він священик.

Після цього Лучагіна замахнулася палицею і стала плакати, заплакав і отець Олександр. Через такий вчинок стариці Господь просвітив ум та душу святого, і він відкинув свої пагубні думки. Отець же Стефан сказав Олександру, що не допустить його до Богослужіння, допоки він не принесе покаяння. У наступний же святковий день отець Олександр привселюдно в церкві покаявся у своєму гріху.

Невдовзі Вознесенський кафедральний собор перетворили на історичний музей, а обновленці, що служили у ньому, зайняли Троїцький храм. З усіх церков Алмати лише Миколаївська залишилася православною. Сюди з Троїцької церкви перейшов служити протоієрей Філіпп (Філіпп Михайлович Григор’єв).

Він народився в 1870 році, навчався в Омській вчительській семінарії, певний час був псаломщиком у храмах Омської єпархії. В 1898 році Філіпп був хіротонізований в диякона, а в 1902 році – в священика. В Омській губернії святий залишався до 1917 року, а потім став служити в церкві села Олександрівка Семиреченської області. Коли цей храм закрили, отець Філіпп звершував своє священицьке служіння в Троїцькій церкві Алмати.

В грудні 1932 року протоієреї Олександр, Стефан і Філіпп були арештовані ОДПУ (Об’єднаним державним політичним управлінням). У в’язниці святі захворіли на висипний тиф. Звідси їх перевели в тифозний барак, де вони і скінчалися у січні 1933 року.

Добавить комментарий