22 січня Православна Церква вшановує преподобного Іони, Київського чудотворця

Цей день особливо відзначається в Київському Троїцькому Іонинському монастирі, що був заснований святим, носить його ім’я, і де нині в усипальниці знаходяться мощі святого.

У 1802 році в родині Павла і Пелагеї Мирошниченко народився син, його назвали Іоанном. Батьки Іоанна походили з міщан посада Крюкова Полтавської губернії Кременчуцького повіту. Сім’я жила в бідності, і батьки Іоанна не могли дати йому хорошої освіти. Єдине, чого він навчився, було читання. Як більшість інших дітей його стану, вчився читати він по Часослову і Псалтирю. Від природи він був обдарований Господом високими і багатими розумовими даруваннями і твердою пам’яттю. З дитинства він любив читання книг, особливо релігійно-моральних, і читав дуже багато.

Будучи з малих років вельми побожним, Іоанн Мірошниченко дуже часто відвідував монастирі і спочатку оселився в якості послушника у старця Серафима, відомого всій Росії подвижника ХIХ століття, що жив в Саровской пустелі Тамбовської єпархії. Послушник Іоанн прожив у послуху вісім років. За цей час він навчився творінню розумної молитви. Тоді і було закладено основу його духовного життя. Не випадковим був той факт, що святий Серафим послав його до учнів Паїсія Величковського. Преподобний Серафим благословив Іоанну йти в Брянську Білобережську пустинь, де, згідно з волею старця, він став послушником в 1836 році. Через сім років, в 1843 році, Іоанн Мірошниченко прийняв чернецтво з ім’ям Іони і в 1845 році був висвячений в сан ієродиякона.

Проводячи життя в обителі в суворих подвигах посту і стриманості, в постійній молитві і богороздумах, Іона розвинув в собі високу ступінь самозаглиблення і самопроникнення, ретельно стежив за своїм внутрішнім життям і духовним розвитком. Тут же він відчув на собі особливе бачення, яке вплинуло на його подальше життя, яке він зрозумів як веління Промисла Божого взяти на себе справу будівництва на берегах Дніпра нового монастиря. Він вирішив піти до Києва.

У 1851 році отця Іону зустрів Київський митрополит Філарет, з його волі і бажання в серпні того ж року ієродиякон Іона був переведений в Київський Нікольський монастир. Потім в 1858 році він був висвячений в сан ієромонаха, і через два роки, в 1860 році, переведений в число братії Києво-Видубицького монастиря, розташованого на одній з вельми мальовничих околиць Києва, на так званому Звіринці. Уже в цей час ієромонах Іона виділявся своєю духовною досвідченістю і благочестивим життям, і багато киян шукали нагоди отримати пораду і повчання у отця Іони, бути його духовними чадами.

Серед численних духовних дочок о. Іони була і дружина тодішнього київського генерал-губернатора княгиня Васильчикова, досить шанована отцем Іоною, багато сприяла і допомагала йому, особливо в побудові Троїцької обителі. У 1867 році побудована була дерев’яна церква на честь Святої Трійці, яка в 1871 році замінена великим і прекрасним кам’яним храмом. Княгиня Васильчикова пожертвувала від себе монастирю дачу в 55 десятин землі поблизу Києва. З цього ж часу новий монастир поступово отримує у власність багато земель: частину — шляхом пожертвувань, частину — шляхом купівлі, де монахами ведеться зразкове сільське господарство. У серпні 1872 року отець Іона був зведений в сан ігумена. Указом Священного Синоду від 17 січня 1886 року отець Іона призначений настоятелем Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря з возведенням у сан архімандрита. Резолюцією Київського митрополита Іоанікія від 9 грудня 1899 року отець Іона по старості і хворобі був звільнений від управління Свято-Троїцьким монастирем і залишений лише його настоятелем.

Незважаючи на свій похилий — понад 100 років — вік, отець Іона майже до останніх днів свого земного життя зберіг бадьорість духу і виявляв властиву йому енергію, повністю спрямовану на справу благоустрою Свято-Троїцької обителі. Протягом останніх двох років свого життя він страждав на невиліковну і тяжку хворобу, від якої і зліг після 1901 року.

Незважаючи на повне виснаження фізичних сил, він майже до самої смерті приймав людей і залишив усім, хто його знав, високий урок духовної бадьорості, самовідданої праці на славу Божу.

Наприкінці дев’ятнадцятого століття кількість братії Свято-Троїцького Іонинського монастиря перевищувала 450 чоловік, а число паломників щороку сягало 100 тисяч. За молитвою і порадою до святого Іони йшли усі ті, про кого провіщала Пречиста: «Різного роду і племені, цілі і напівцілі, у ранах, пригнічені». І старець виконував слово Божої Матері: «Усіх і кожного з них прийми, послужи їм, і не знехтуй ніким».

Глибокий старець, великий діяч архімандрит Іона, в схимі Петро, ​​мирно спочив у Господі 9 (22 за новим стилем) січня 1902 року.

Мармурова рака з мощами святого преподобного Іони Київського. Склеп у Троїцькому соборі Іонинського монастиря

Життя і справи старця Іони, який прожив понад сто років, високо повчальні і наочно свідчать, як багато може досягти людина при енергії, самовідданій діяльності та любові до справи.

Звідусіль люди їхали до отця Іони, щоб почути його пораду і отримати благословення. Заснована ним Свято-Троїцька обитель назавжди стала пристанню порятунку, де панує дух смирення і послуху, дух щирого братолюбства і цілковитої відданості волі Божій.

Цікаво, що преподобний до останнього боровся за порятунок кожної душі, яку Бог йому довіряв. Якось до монастиря на роботу попросився один п’яниця. Спочатку чоловік під враженням від спілкування зі старцем навіть «зав’язав», але невдовзі знову зірвався, та на цей раз набагато гірше, ніж спочатку. Монах, який наглядав за ним, вирішив вигнати невдячного розбишаку, доповівши перед тим настоятелю. Але коли отець Іона почув про жахливу поведінку чоловіка, замість наказу вигнати з вуст старця пролунало зовсім інше благословення: передати п’яничці від нього «гостинчик» — чай та солодощі, а також привітання та прохання взятися до розуму. Коли чоловік замість лайки та звинувачень почув ці слова та ще й отримав подарунок, сльози щирого каяття та розчулення заструменіли з його очей, а сам він у відповідь на доброту старця повністю змінився…

Символічно, що колись першим кроком у зведенні Іонинської обителі стало будівництво притулку для сиріт, школи та лікарні, а для духовних потреб прихожан братія розпочала випуск спеціального «Іонинського листка», який містив у собі корисні поради та пояснення. Тож невипадково сьогодні ці традиції в Іонинському продовжує спільнота «Молодість не байдужа», яка опікується сиротинцями й лікарнями, а також кілька православних видань монастиря – серед яких журнал для молоді «Отрок.UA» та «Іонинський листок».

Волонтерський рух, з якого згодом сформувалося Братство преподобного Іони Київського — потужне об’єднання православної молоді, що на сьогодні нараховує близько 400 активістів і здійснює проекти соціальної допомоги за більш ніж 15 напрямками (сторінка спільноти у Facebook)


У дні пам’ятних дат преподобного Іони Київського в Іонинському монастирі відкривають раку із  мощами святого, які розповсюджують ні з чим не зрівняний аромат.

 «Преподобний Іона незримо своїми молитвами вразумляє та наставляє усіх, хто приходить в наш храм», — переконаний намісник Троїцького Іонинського монастиря, архиєписком Обухівський Іона (Черепанов).

За матеріалами «Православіє в Україні»

Добавить комментарий