У монастирі на Волині є ікона Божої Матері, якій понад 1000 років

Свято-Успенський Зимненський монастир — це символ відродження України, перлина, що впевнено засяяла на духовній ниві нашої країни. Символічно, що цю обитель заснував хреститель Київської Русі рівноапостольний князь Володимир незабаром після свого хрещення.

З літопису відомо, що в 987 році, під час завоювання Корсуні, великий князь осліп.

У 988 р царівна Анна, майбутня дружина князя Володимира, привезла з благословення Константинопольського патріарха Миколи II Хрисоверга на свій шлюб з князем ікону Божої Матері грецького письма.

Літопис оповідає також, що князь Володимир під час хрещення в купелі Херсонеса побачив сильне і незвичайне світіння від ікони, після чого прозрів. Це чудове прозріння можна порівняти з прозрінням апостола Павла, який до цього перебував у темряві невіри.

У 1001 р велінням князя Володимира на високому березі Луги були споруджені перші дерев’яні храми і зимовий палац, який став його західніою резиденцією. Це місце з часом стали називати Святою горою. Уже в 1006 року на освячення тут чоловічого монастиря князь подарував обителі свою сімейну ікону Божої Матері «Одигітрія», написану на кипарисовій дошці: Божа Матір лівою рукою тримає маленького Ісуса, а правою вказує на Нього як на шлях до спасіння.

Цей образ — не тільки велика святиня, а й безцінне надбання культури, оскільки являє собою художній зразок класичного візантійського іконопису.

Святогірська святиня була світильником духовності всього волинського краю. У XVI ст., під час правління князів Чарторийських, монастир став осередком освіти. Згідно з архівними даними в Святогірському Успенському монастирі в 1914 р існувала жіноча дворічна школа.

Під час Першої світової війни, коли монастир пережив розграбування і руйнування, ігуменя Марія разом з благочинною і келейніцею врятували чудотворну ікону Божої Матері, перенісши її в Житомир.

Відродження монашого життя

6 вересня 1990 єпископ Волинський і Луцький Варфоломій освятив погост і зруйновані стіни Зимненського монастиря. Влітку 1991 р корецькі черниці, однією з яких була майбутня матушка Стефана, почали роботи по відродженню обителі.

На долю сестер випала найважча і виснажлива робота. Адже першим насельницям, не шкодуючи сил, довелося знову перетворювати в святу обитель територію тракторної бригади колгоспу ім. Ватутіна.

Сестри власними руками розчищали печери, виносили сміття, робили найчорнішу роботу, готуючи територію для реставраційних робіт. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви 14 березня 1992 р черниця Стефана була зведена в сан ігумені.

День 24 вересня 1995 року став одним з найбільш знаменних в історії стародавньої обителі — Зимненська ікона Пресвятої Богородиці повернулася в рідні стіни.

За свідченням численних паломників, напередодні перенесення ікони з Корецького монастиря вони побачили над Троїцьким храмом, де зберігалася ікона, великий вогняний стовп, що тягнувся аж до неба. В цей же час з храму доносився спів Херувимської пісні. Люди поспішили до храму, але здивовано зупинилися перед зачиненими дверима: в храмі нікого не було.

23 вересня, напередодні святкування пам’яті Зимненської чудотворної ікони Божої Матері, під час хресного ходу з Зимненський образом Богоматері було явлено ще одне чудо: зцілилася від сліпоти жителька села Зимове Марія.

Більше дивіться у відеосюжеті

Добавить комментарий