Коли з’явились ікони і для чого вони потрібні?

Шанування ікон починається з ранніх часів існування церкви і є для неї глибоко органічним і природнім. Церква висловлює свою віру не тільки в словах, але і в музиці, обрядах, одязі священнослужителів, архітектурі і оздобленні храмів. Будь-які здібності і таланти людини, будучи спочатку створені для служіння Богу, знаходять своє застосування в церкві.

Ще в Старому Завіті є приклади того, що художня майстерність при оздобленні місця поклоніння Богові є даром Духа Божого (Вихід 31: 3), а в святилищі присутні зображення херувимів (Вих. 25:18).

Але головна підстава для шанування ікон полягає в ключовій події нашої віри — Боговтілення. Бог став людиною в особі Ісуса Христа, він «одягнувся» у справжню плоть, а отже таку, яку можна зображати.

У стародавньому світі (як, почасти, і в сучасному) мати зображення правителя було природнім знаком громадянської лояльності, і у християн дуже рано з’являються зображення свого Царя і Господа — Ісуса Христа.

Спочатку, коли християнам доводилося ховатися від гонінь, ці зображення носили алегоричний характер: Христа зображували в образі Пастиря або Агнця, але вже до IV століття церкви прикрашаються зображеннями Господа, святих, подій з історії спасіння.

Ці зображення служать цілому ряду цілей. Вони навчають людей Священної історії. Через них зображені на іконах особи нагадують тим, хто молиться, про свою. Зображення є частиною літургії і її богослужебного простору як «неба на землі», де ми перебуваємо в присутності Бога, святих і ангелів.

Навіщо перед іконами (святинями) кланятися і їх цілувати?

Зображення людини дає нам можливість проявити своє ставлення до неї самої. Наприклад, демонстранти можуть нести портрет політика, якого вони підтримують, або, навпаки, висловлювати зневагу до портрету когось, до кого вони відчувають непримиренну ворожість. Але політичний лідер — всього лише людина, і його зображення ще не означає його присутності.

Зображення Господа або святих не просто нагадують про них, а й дають нам можливість пережити їх присутність і висловити наше до них ставлення. І це — ставлення благоговійної любові.

Коли православні люди прикрашають ікони Господа, Матері Божої і святих своїми дарами, коли вони цілують їх або схиляються перед ними, вони тим самим висловлюють свою любов і відданість по відношенню до зображених осіб.

Як сказано в догматі про іконопочитання, прийняте Сьомим вселенським собором, «бо, чим частіше через зображення на іконах вони бувають видимі, тим більше ті, хто дивиться на них, спонукаються до спогаду про самі прототипи і до любові до них і до того, щоб вшановувати їх цілуванням і шанобливим поклонінням … Бо честь, яка віддається образу, сходить до прототипу, і той, хто почитає ікону, почитає і особистість, яка на ній зображена».

Фото: pravmir.ru

Добавить комментарий