3 лютого Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Максима Сповідника

«Якщо і весь світ причаститься, я один не причащуся», — ці слова належать Максиму Сповіднику.

Сьогодні, 3 лютого,  день пам’яті преп. Максима Сповідника, відомого богослова, який боровся проти єресі монофелітів в VII столітті.

Преподобний Максим Сповідник народився в Константинополі близько 580 року. Вступивши на державну службу, він проявив себе знаючою і сумлінною людиною, що дозволило йому стати першим секретарем імператора Іраклія.

Але придворне життя обтяжувало його, і він пішов у Хрисопольску обитель (на протилежному березі Босфору – сучасні Скутари), де прийняв чернечий постриг.

Своїм смиренномудрієм він згодом здобув любов братів і був обраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані, через свою незвичайну скромність, він, з власних його слів, «залишався простим ченцем». В 633 році на прохання одного богослова, майбутнього святителя Єрусалимського Патріарха Софронія (пам’ять 11 березня), преподобний Максим полишив обитель і виїхав в Александрію.

Святий Софроній був відомий на той час як непримиренний супротивник монофелитської єресі. Після того, як IV Всесвітній Собор (451 р.) засудив монофізитів, що сповідували одну (Божественну) природу в Господі Ісусі Христі, єретиками-монофелитами було введене поняття єдиної Божественної волі і єдиної (Божественної) дії, що приводило до визнання відкинутого монофізитського псевдовчення.

Монофелитство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Єресь, посилюване національною ворожнечею, воно стало серйозною загрозою церковній єдності Сходу.

Боротьба Православ’я з єресями особливо ускладнилася тим, що до 630 року три патріарші престоли на Православному Сході опинилися захопленими монофізитами: Константинопольський – Сергієм, Антіохійський – Афанасієм, Александрійський – Кіром.

Шлях преподобного Максима з Константинополя в Александрію пролягав через Крит, де й почалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з єпископатом, який притримувався єретичних поглядів Севера і Несторія.

В Александрії та її околицях преподобний пробув близько 6 років. В 638 році імператор Іраклій разом з Патріархом Сергієм, прагнучи зменшити віросповідні розбіжності, видав указ, так званий «Екфезіс» – «Виклад віри», що остаточно велів сповідувати вчення про одну волю при двох природах Спасителя.

Захищаючи Православ’я, преподобний Максим звертався до людей різних звань і станів, і ці бесіди мали успіх. «Не тільки клір і всі єпископи, але й народ, і всі світські начальники відчували в собі якийсь нескоримий потяг до нього», – свідчить його життєпис.

Наприкінці 638 року помер Патріарх Сергій, а в 641 році – імператор Іраклій. Імператорський престол посів жорстокий і грубий Констанс II (642 – 668), відвертий прихильник монофелитів. Підсилилися напади єретиків на Православ’я.

Преподобний Максим вирушив у Карфаген і проповідував там і в околицях ще 5 років. Коли туди прибув спадкоємець Патріарха Сергія Патріарх Пірр, який полишив Константинополь через придворні інтриги, за переконаннями монофелит, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року відбувся відкритий диспут, на якому Пірр всенародно визнав свої омани й побажав навіть вручити папі Феодору письмове зречення від них. Преподобний Максим разом з Пірром відбули в Рим, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього Патріарха й відновив його в сані.

В 647 році преподобний Максим повернувся в Африку. Там на соборах єпископів монофелитство засуджувалося як єресь. В 648 р. замість «Екфезісу» вийшов новий указ, складений, з доручення Костянтина, константинопольським патріархом Павлом – «Типос» – «Зразок віри», який забороняв всілякі міркування, як про одну волю, так і про дві волі при визнанні двох природ Господа Ісуса Христа. Тоді преподобний Максим звернувся до Римського папи Феодора, який змінив папу Мартина I (649 – 654), з проханням винести питання про монофелитство на соборне обговорення всієї Церкви.

В жовтні 649 року був зібраний Латеранський Собор, на якому були присутні 150 західних єпископів і 37 представників Православного Сходу, серед яких був і преподобний Максим Сповідник.

Собор засудив монофелітство, а його захисники, Константинопольські Патріархи Сергій, Павло та Пірр, були піддані анафемі.

Коли Констанс II отримав визначення Собору, він наказав схопити і папу Мартина, і преподобного Максима. Цей наказ був виконаний через п’ять років, в 654 році. Преподобного Максима обвинуватили в зраді батьківщині та ув’язнили.

На останньому засіданні суддя, перед тим як оголосити вирок, уже без особливої надії зломити преподобного Максима запитав, що він буде робити, коли дізнається, що і римські єпископи прийняли монофелітство і причастилися (тобто вступили в церковне спілкування) з Патріархом.

«Якщо і весь світ причаститися, я один не прічащусь», — відповів йому сповідник.

В 656 році він був засланий у Фракію, а потім знову привезений в Константинопольську в’язницю.

Преподобного разом із двома його учнями піддали найжорстокішим катуванням: кожному відрізали язик і відсікли праву руку. Потім їх заслали в Колхіду. Але тут Господь виявив незреченне чудо: всі вони отримали здатність говорити й писати.

Преподобний Максим пророчив свою кончину (+ 13 серпня 662 року). У грецьких прологах на 13 серпня зазначається перенесення його мощів у Константинополь; воно могло бути присвячене до кончини преподобного. Можливо, що встановлення пам’яті на 3 лютого (21 січня) пов’язане з тим, що 13 серпня святкується віддання свята Преображення Господнього.

Над могилою преподобного Максима ночами запалювалися три чудесно знайдені світильники і відбувалися безліч зцілень. Преподобний Максим Сповідник залишив Церкві велику богословську спадщину. Його екзегетичні праці містять пояснення важких місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої та 59-го псалма, схолії до творів священномученика Діонісія Ареопагіта (+ 96; пам’ять 3 жовтня) і святителя Григорія Богослова (+ 389, пам’ять 25 січня). До екзегетики належать також пояснення богослужіння під заголовком «Містагогія» («Вступ про Таїнство»).

До догматичних праць преподобного належать: виклад його диспуту з Пірром, кілька трактатів і листи до різних осіб. В них міститься виклад Православного вчення про Божественну сутність та іпостась, про Боговтілення та про обожнення людської природи.

Добавить комментарий