12 лютого Церква відзначає день пам’яті мученика Стефана (Наливайка)

Святий Стефан народився в 1898 році у благочестивого подружжя Пімена та Євфросинії, що проживало в селі Костянтинівці Мелітопольського повіту Херсонської губернії. У 9-річному віці Степан поступив до церковно-приходської школи, де навчався три роки. Після цього протягом двох років він здобував освіту в училищі при Григоріє-Бізюковому монастирі. У 14-річному віці юнак повернувся додому. Проживання в чернечій обителі вплинуло на все подальше життя святого, який відчув серцем красу та духовну глибину Богослужіння.

В 1914 році Степан прибув у Генічеськ, де був прийнятий у монастирський хор. В цей час він відчув недостатність своєї церковної освіти, а тому два місяці вивчав церковний устав в Корсунсько-Богородицькому монастирі. Після повернення у рідне село він став співати у місцевій церкві та допомагати батьку по господарству.

В 1917 році Степана мобілізували і відправили на Румунський фронт. В тому ж році він потрапив до німецького полону, звідки повернувся вкінці 1918 року. Юнак став псаломщиком у храмі і незабаром одружився на круглій сироті Харитині Дмитрівні Севастьяновій. Через рік у подружжя народилася дочка Раїса.

Страждання пригніченого народу, безбожна влада, що губила і свої, і чужі душі, не давали спокою Степану, і голос совісті спонукав його діяти. Тоді святий став ревно молити Господа, щоб Він вказав йому, що треба робити. Уві сні після такої молитви Степану було сповіщено, що йому потрібно відправитися до столиці. Тому в 1923 році він залишив рідний дім і прибув у Москву. Тут Степан підготував свою душу постом, покаянням та причастям Святих Христових Тайн, після чого вийшов на суспільне поприще. Це сталося на Ваганьківському кладовищі, коли на поховання патріаршого архідиякона Костянтина Розова в храмі зібралося багато народу. Степан піднявся на узвишшя, сказав слово про спочилого і став повчати народ жити по совісті. При цьому він додав, що настане час, коли Господь скине богоненависну владу.

Після таких слів Степан був схоплений та доставлений у відділення міліції. На допиті святий проявив твердість своєї віри, назвав себе воїном Іісуса Христа та істинно православним християнином. На запитання ж щодо радянської влади Степан відповів, що не схвалює її, бо вона не визнає Бога, і посланий боротися проти неї словом правди Святого Письма.

В процесі слідства Степан був визнаний соціально небезпечним елементом і засуджений до 3-річного ув’язнення в Соловецькому концтаборі. Тут святий захворів на цингу і йому відняло ноги. Коли матір приїхала провідати його, Степана винесли до неї на носилках.

Після закінчення терміну ув’язнення, у святого запитали, чи він змінив свої переконання. Степан відповів, що не змінив, і був засуджений до трьох років заслання в казахстанське місто Туркестан. Коли минули і ці три роки, йому додали ще три.

Під час перебування в засланні святий навчився різним ремеслам, найняв будинок з садом і запросив до себе дружину з дочкою, які в 1931 році повернулися в Костянтинівку, щоб допомагати старому та немічному батьку Степана.

Святий був цікавим співбесідником, і до нього приходило багато жителів Туркестану, в тому числі й чиновники ОДПУ (Об’єднаного державного політичного управління). Будь-які розмови Степан переводив на розмову про Бога.

Якось святий запитав у працівників ОДПУ, чи збираються вони його звільняти, і почув у відповідь заперечення. Тоді він сказав, що напише в Москву, і дійсно відправив лист владі у столицю. Через деякий час Степана звільнили, однак начальник ОДПУ радив йому забрати батька та сім’ю і залишитися в Туркестані, бо на батьківщині все одно на нього знайдуть компрометуючі матеріали і знову засудять до заслання. Святий не послухався поради і у вересні 1932 року повернувся додому.

В рідному селі до Степана одразу потягнулися люди. В той час сільський храм був закритий. Тому святий разом з церковною общиною з 20-ти чоловік відправився у Херсон та добився відкриття храму, після чого став управляти церковним хором. Водночас з цим він займався малярськими роботами. Влада примушувала його працювати в колгоспі, але Степан відмовлявся від цього, через що знову почалися митарства.

В 1934 році скінчався батько святого, і нива, що була в його господарстві, залишилася незасіяною. За це мученика засудили до п’яти років ув’язнення в концтаборі. Степан написав скаргу і був звільнений.

Святого примушували сплачувати різні податки (молоком, м’ясом, шкурами), а худобу відібрали. Платити не було чим, і в 1935 році Степана знову ув’язнили. На свободу він потрапив в 1937 році.

З цього часу святий став проживати разом з сім’єю в Сімферополі, де працював малярем. В 1940 році настоятель розташованої на кладовищі церкви, Миколай Швець, попросив Степана пофарбувати покрівлю храму. В той же час святому запропонували регентувати хором.

Оскільки Степан не приховував своїх поглядів у розмові з віруючими, виникла остання його судова справа. В жовтні 1940 року мученика арештували. Святого звинуватили в контрреволюційній діяльності і 7 квітня 1941 року засудили до 5-річного ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Під час останньої зустрічі зі своєю дочкою Степан повідомив їй, що о. Миколай – співробітник НКВС. Святий був направлений в Норільськ, де 12 лютого 1945 року незадовго до свого звільнення помер від голоду.

Добавить комментарий