Паїсій Святогорець: Самовиправдання — це не людський, а сатанинський егоїзм

Паїсій Святогорець говорив, що розмовляти з людиною, яка звикла виправдовуватися, — це страшна справа!

Це все одно що розмовляти з біснуватим. Хай вибачить мені Бог, але ті, хто себе виправдовують, мають «старцем» самого диявола.

Ось як старець говорив про людей, які весь час виправдовують себе:

Це страшно змучені люди, вони не мають в собі миру. Вони зробили самовиправдання своєю наукою. Тобто, подібно до того як злодій всю ніч не змикає очей і придумує спосіб щось вкрасти, ці люди постійно придумують способи виправдання своїх помилок. Інша людина обмірковує, як їй змиритися або зробити якусь добру справу, а вони придумують прямо протилежне — спосіб виправдати те, що не може мати виправдання.

Ці люди стають справжніми адвокатами! Їх неможливо переконати — це все одно що намагатися переконати самого диявола.

Паїсій Святогорець пригадував, як йому довелось спілкуватись з такою людиною:

«Те, що ти робиш, не лізе ні в які ворота, — вмовляв я його. — Тобі необхідно звернути увагу на деякі речі, ти зовсім відбився від рук, тобі слід вчинити так-то і так-то …»

Однак людина знаходила собі виправдання у відповідь на кожне слово старця, а в кінці розмови ще й заявила:

«Ти так і не сказав, що мені потрібно зробити!»

«Золотий ти мій, — здивувався я, — про що ж ми тоді тлумачимо стільки часу? Ми говоримо про твої помилки, про те, що ти зайшов не туди, куди потрібно, але ж ти без зупинки виправдуєшся. За ті три години, поки ми розмовляємо, ти мене всього вимотав! Довів до сказу! Ну хіба я не сказав, що тобі потрібно зробити?»

Ось так: ти приводиш людині відповідні приклади, пояснюєш, що ставитися до всього так, як це робить вона, — це сатанинський егоїзм, попереджаєш, що вона піддається впливам бісів і якщо не зміниться, то загине, — а вона після всього цього заявляє, що ти так і не сказав, що їй потрібно робити!

Самовиправдання — це не людський, а сатанинський егоїзм. Людським егоїзмом страждає той, хто, не змирившись до такої міри, щоб сказати «прости», все ж не стане і виправдовуватися.

Але той, хто, грішить і виправдовує себе, перетворює своє серце у притулок для бісів.

Якщо така людина не розтрощить свого «я», то буде робити все більше і більше прорахунків і врешті-решт її без будь-якої користі розіб’є власний егоїзм. Якщо людина не знає, яким злом є самовиправдання, у неї є пом’якшувальні вину обставини. Однак якщо вона дізналась це — сама або зі слів інших, — то обставин, що пом’якшують провину, у неї немає.

Коли хочеш допомогти людині, яка звикла виправдовуватися, будь дуже уважним. Тому що, якщо вона виправдовується, це означає, що у неї багато егоїзму, і тому іноді відбувається наступне: ти говориш їй, що вона вчинила неправильно, а вона, оберігаючи свою «бездоганність» і доводячи [що неправий саме ти], починає додавати брехню до брехні і самовиправдання до самовиправдання.

У цьому випадку вже ти, що вказав їй на її неправоту, стаєш причиною того, що ця людина виявляється ще більшим егоїстом і брехуном, ніж була раніше.

Коли бачиш, що вона продовжує виправдовуватися, припиняй що-небудь їй втовкмачувати, але молися, щоб Бог її просвітив.

Паїсій Святогорець «Духовна боротьба»

Добавить комментарий