26 лютого Церква відзначає день пам’яті єпископа Серафима (Соболєва)

Святий Серафим, в миру Миколай Борисович Соболєв, народився в 1881 році в Рязані і виховувався у благочесті. В 1894 році він поступив до Рязанського духовного училища, потім навчався в Рязанській духовній семінарії, а після неї – Санкт-Петербурзькій духовній академії. Миколай відрізнявся особливою добротою в стосунках зі своїми товаришами, любив грати на роялі та співати молитви, в тому числі і складені ним самим.

В січні 1908 року, під час навчання на 4-му курсі академії, святий прийняв чернечий постриг з іменем Серафим. В наступному ж місяці він був рукопокладений в ієродиякона, а березні того ж року – в ієромонаха.

Восени 1908 року святий захистив дисертацію і здобув вчений ступінь кандидата богослов’я. Невдовзі він став викладачем в Пастирському богословському училищі, а потім був переведений в Калузьке духовне училище, де виконував обов’язки доглядача. В цей період дуже втішало Серафима відвідування Свято-Введенської Оптиної пустині.

В 1911 році святого призначили інспектором Костромського духовного училища, а в 1912 – ректором Воронезької духовної семінарії, що відрізнялася низьким рівнем дисципліни. В цей час Серафим був зведений в сан архімандрита.

Святий зрозумів, що головною проблемою вихованців семінарії є бідність, а тому добився відкриття двох їдалень для незаможних студентів і створив братство, яке допомагало вихованцям матеріально. Вже в 1915 році Воронезьку семінарію стали оцінювати як одну із найкращих в Росії. Однак в 1918 році більшовики закрили цей навчальний заклад, і архімандрит Серафим поселився в монастирі Тихона Задонського. Згодом він разом зі своїм братом ієромонахом Сергієм покинув Воронеж і відправився на південь.

В травні 1920 року святий став ректором Сімферопольської духовної семінарії. У вересні того ж року було прийняте рішення хіротонізувати архімандрита Серафима у єпископа Лубенського, вікарія Полтавської єпархії. Єпископська хіротонія була звершена в жовтні. Однак через вступ у Крим більшовиків генерал Врангель віддав наказ про евакуацію, і святий покинув батьківщину.

Навесні 1921 року святитель Серафим став настоятелем Свято-Миколаївської церкви в Софії і незабаром був призначений управляючим руськими православними общинами в Болгарії. Патріарх Тихон змінив титул єпископа Серафима на Богучарський.

Турботами святого при Миколаївському храмі було створене братство, яке дбало про матеріальне становище непрацездатних парафіян. Також святитель організував комітет зі збору допомоги на підтримку руських монахів Афону, які через встановлення на їхній батьківщині більшовицької влади терпіли утиски від грецького уряду і часто голодували.

Святий Серафим страждав від туберкульозу, проте це не заважало йому в усі святкові дні та неділі звершувати Богослужіння. Крім того кожного четверга він читав акафіст святителю Миколаю. Багато дбав єпископ Серафим і про церковний хор, який тоді вважався одним з найкращих у Болгарії.

В 1934 році святий був зведений в сан архієпископа, але це не змінило укладу його життя. Святитель проживав у скромному найманому житлі і старався уникати розкоші та прив’язаності до речей. Він називав речі тягарем для душі. Страждаючи сам від хвороби, архієпископ Серафим все життя доглядав за своїм хворим братом.

Від Господа святий був наділений даром прозорливості. Не раз під час сповіді він нагадував сповідникам забуті ними гріхи та давав відповіді на запитання, які поставали в їхніх думках. Коли ж сповідники дивувалися, він посміхався і казав, що так сталося випадково.

Кожен, хто приходив до святителя Серафима, йшов від нього окриленим та утішеним. Незалежно від звання та достатку співрозмовників святий розмовляв з усіма однаково.

В 1938 році святитель удостоївся вченого ступеня магістра богослов’я. Йому належать твори: «Нове вчення про Софію Премудрість Божу», «Руська ідеологія», «Про істинний монархічний світогляд».

Архієпископ Серафим управляв руськими приходами в Болгарії спочатку в юрисдикції Руської Зарубіжної Церкви, а в 1945 році разом з сімома руськими общинами був прийнятий в Московський Патріархат.

Святий активно боровся за чистоту Православ’я. В 1948 році він прийняв участь у Всеправославній Нараді в Москві. Архієпископ Серафим виступав проти вступу Руської Церкви у Всесвітню раду церков, негативно ставився щодо можливості переходу Православної Церкви на новий календар. Святитель вів боротьбу і проти обновленської смути, що розгоралася в той час у Болгарії.

Архієпископ Серафим ревно прагнув створити монастир. Незадовго до своєї кончини він отримав від влади дозвіл на відкриття обителі. Святий продовжував керувати роботами по влаштуванню монастиря з одра хвороби.

Архіпастир обіцяв віруючим свою допомогу, якщо він отримає милість у Господа. Для цього він радив їм писати листи і залишати їх біля його могили.

Скінчався святий в празник Торжества Православ’я 26 лютого 1950 року. Його тіло було принесене в Свято-Миколаївську церкву, куди невдовзі зійшлося багато народу. 1 березня святитель був похований в крипті Миколаївського храму.

Майже одразу після кончини почалося шанування святого. Його молитовним заступництвом віруючі отримували благодатну допомогу. Зафіксовано багато випадків зцілень, навернення до віри, дарування дітей по молитвах святителя. В лютому 2016 року архієпископ Богучарський Серафим був прославлений в лику святих.

Добавить комментарий