Гоніння на Христа та його послідовників — це завжди політика

Сьогодні до мене звернулися:

«Батюшка, припиніть займатися у фейсбуці політикою!»

«Та якою ж політикою я займаюся? Я просто пишу на захист Церкви! Ніякої політики!»

«Отче! У цьому-то і є сама політика! В державі Україна церковне питання сьогодні — саме політичне!»

Слухайте, друзі, я немов прозрів! Так! Я чомусь зовсім так не мислив. Я був, по наївності своїй, впевнений, що політика це одне, а Християнство — зовсім інше! — поділився своїми думками Архімандрит Аліпій на своїй сторінці у Facebook.

І, тут, розмірковуючи, я раптом став дивитися в історію. І зовсім по-іншому став дивитися. І побачив всю правдивість зауваження.

Архімандрит Аліпій був серед тих священиків, які під час Майдану намагались зупинити протистояння мітингувальників та беркутівців.

Адже Нерону зовсім не важливі були б християни в своєму віруванні, якби не потреба побудувати Золотий Палац і перебудувати Рим! Звинуватити християн, щоб зробити Рим кращим, — це було виключно політичне питання!

Децій страждав своєю ненавистю до римської еліти, якщо хочете до інтелігенції. А в його час дуже багато сімей із сенаторів стали послідовниками Христа. Величезне майно цих людей мало законним способом перекочувати в імператорську скарбницю. Це особливо було важливо при нескінченних війнах імперії! І для цього треба було розпочати гоніння на «мерзенних християн». Християнам при Децію, всупереч римській традиції, було законом заборонено навіть відвідувати кладовища !!! Християнство було перетворено у виключно політичне питання!

При Діоклетіані в першій половині його правління все було прекрасно. Християнство процвітало. І у самого імператора в палаці було чимало християн і, перш за все, його ж родичів. Але сталася неприємність. Галлер, який був цезарем при «домінусі» Діоклетіані програв битву варварам. Програв нерозумно, через елементарну лінь, через звичку перемагати. І, що б виправдатися, він звалює провину на воїнів-християн, нібито вони не бажають чітко виконувати накази.

А Діоклетіан вже в той час розвивав політику поклоніння імператору, як незаперечному божеству, сам будучи атеїстом, був і так налаштований проти християн, оскільки вони не виконували поклоніння. Та й Максенцій — недалекий, нерозумний його бойовий друг, терпіти не міг послідовників всіх Східних культів. Все це вилилося в найжорстокіше гоніння. На політичному ґрунті! І тільки! Релігійне питання було не цікавим.

Це ж було при Аріані, при Євтихіані, при монофізитах, монофілітах, при іконоборцях, при Флорентійській унії та інших єресях і розколах.

Якщо влада займала іншу позицію, скільки б ти не стверджував, що ти захисник віри, держава буде сприймати тебе як політичного злочинця!

І саме в цьому була причина несприйняття Самого Христа в дні Його земного служіння. Його проповідь про те, що його ненавидить світ, а якщо його ненавидить світ, то і нас буде ненавидіти, говорить нам про цю непорушну істину.

В цьому і тільки в цьому, причина гоніння Церкви при більшовиках! І, хоча самі християни були сповідниками віри, але для комуністів, як і для фашистів, християни були ворогами їх режиму!

Ми можемо скільки завгодно говорити, що ми тільки за Істину, ми не торкаємося політики. Але світ нас не прийме такими.

«Хочеш бути за Христа? Будь за такого «Христа», за якого ми тобі скажемо! Будь в тій «Церкві», яку ми тобі зробимо. А не подобається, то мовчи в ганчірочку».

Саме в цьому вся проблема. Ми наївно вважаємо, що Християнство поза політикою. Але влада, світ так не мислить.

Так, це «від паркану до обіду»! Але логіка світу інша. Він вимагає поневолення собі. І всякий, хто поза цією системою, буде бунтівником і ворогом держави. Захищаючи Святу Церкву і право бути в ній, ми викликаємо весь вогонь на себе. Христос — не нейтральна фігура, якщо Він вимагає принциповості. Він стає незручний системі. І світ Його все так само ненавидить, як ненавидів і дві тисячі років тому. У світі влади, в світі грошей, в світі служіння плоті, Йому і Його послідовникам немає місця.

Він стає з Церквою фігурою «нон грата». І нічого тут не поробиш. Тут тільки доведеться вибирати: чи будеш ти послідовним християнином, або звичайним пристосуванцем, угодним політичній системі.

Це сумно. Але, думаю, що це так. Церква для світу, для держави — політичне питання. Для них ми -об’єкт антидержавний, доки ми будемо тримаються Істини.

Архімандрит Аліпій (Світличний)

Добавить комментарий