Одного разу можна втратити те, за що нас любили…

… Якщо любили за щось. Це величезне потрясіння — зрозуміти, що любили за красу. За молодість. А вони зникли! Або за поступливу добру вдачу. Але через хворобу людина стала примхливою і дратівливою. Раніше сміялась і жартувала, а зараз плаче … Або за посаду любили, за владу. Або за гроші, яких не стало, як у одного чоловіка.

Він був багатий. І сім’я його жила добре: дружина, син і дочка. Прекрасні стосунки були у них. Дочка вчилася в престижному закладі, син в хорошій гімназії, дружина виступала на сцені. Для душі; платили копійки. Вона самореалізовувалась.

Їздили по всьому світу; всюди побували. Комфортабельні купе і каюти; шикарні готелі. Грали всією сім’єю в гольф і в теніс. І все було відмінно, поки не скінчилися гроші.

У чоловіка забрали бізнес. Довго розповідати; він і сам був винен, звичайно. Але роботи не стало. І він сидів у кріслі в своєму кабінеті і думав, що робити. А що ж поробиш. Тільки влаштовуватися на роботу, та й все. Повне банкрутство, крах життя.

Але найгіршим було те, що його розлюбили. Стали докоряти, вимагати, звинувачувати, а потім, коли побачили, що без толку — стали зневажати. Любов скінчилася. І дружина, і діти стали називати його «цей». Таке ім’я йому дали. І говорили з ним крізь зуби, уривчасто. Тому що це він був у всьому винен! Він все втратив!

Він зібрав валізку і пішов з дому. Якщо продати його речі, можна прожити дружині і дітям кілька років безбідно. У валізці були документи та білизна на зміну. Він нічого не взяв.

Ну, а потім влаштувався водієм працювати. Жив у старенької мами; в кімнаті, де жив в дитинстві. І на стіні висіла картинка з корабликом — він її добре пам’ятав.

Він і зараз там живе. З мамою. Яка любить його не за щось, а просто так. І ні в чому не звинувачує. Він працює, подумує почати бізнес, пов’язаний з вантажоперевезеннями. І потихеньку встає на ноги.

А дружині і дітям він віддає частину зарплати — як годиться. І дзвонить, звичайно. Але вони дуже сухо розмовляють. А іноді просто не беруть трубку …

З нотатків психолога Анни Кирьянової

Добавить комментарий