Благовіщення — дзеркальне відображення гріхопадіння Єви зі знаком «плюс»

Архангел, що був скинутий з небес через свою гординю, прийняв образ змія. Він розмовляє з дівою, що заручена з мужем, і обманює її. Це — гріхопадіння.

У дружини в Раю ще немає імені. Лише після вигнання з Раю Адам дасть їй ім’я Хава, або Єва, що означає «життя». Перша ланка гріха в людському роді, а разом з ним і непряма причина смерті — жінка — називається «життям», але не в насмішку, а заради пророцтва.

Життям повинна стати Євина Дочка, до Якої теж прийде Архангел, тільки не той, що впав з небес, а славний. Він прийде і скаже: «Радуйся, Благодатна. Господь з Тобою». Слів таких ніколи не говорили ангели людям. Ні Мойсеєві, ні Іллі, які б не були великі ці обидва, ні комусь ще.

Мойсей, який прожив 40 років у палаці фараона, ще 40 — в горах серед вівці і нарешті ще 40 — в пустелі, на чолі єврейського народу, та описав в коротких словах історію гріхопадіння.

Лука, «улюблений лікар», супутник Павла і один з 70 апостолів, описав Благовіщення.

Ці розповіді зафіксовані не тільки в різні часи, але і на різних мовах. Мойсей — на івриті, Лука — на грецькому. Але прикладені одна до одної, ці розповіді утворюють дзеркальне відображення, і тільки знак «мінус» Мойсеєвої розповіді змінюється на знак «плюс» в Євангелії.

Якщо Господу було завгодно народитися від Жінки, то чому Він не народився відразу від Єви? Навіщо потрібна була ця довга, кривава і заплутана трагедія, яка називається «історією»? Невже наш світ для Нього — подоба театру? Звичайно, ні.

Справа в тому, що не можна, неможливо народитися Богу від будь-якої жінки. Будь-який кущ може стати Неопалимою купиною, якщо Бог того захоче. Але не кожна людина може бути вмістилищем найвищої благодаті. У більшості випадків кущ згорить у полум’ї Божества, а, кажучи по-євангельському, і «міхи прорвуться, і вино проллється».

У всіх жінок — одна природа і органи, пристосовані для виношування і народження. Але не у всіх жінок одні й ті самі думки, одна чистота, одна молитва, одне бажання служити тільки Єдиному Богу і більше нікому. Господь втілився і став людиною, як тільки знайшов Ту, від якої стало можливо Боговтілення.

Вся історія світу до Різдва, каже Іоанн Дамаскін, рухалася в бік народження людством кращої квітки — Богородиці. І в слові «Богородиця», говорить Дамаскін, міститься весь Промисел Божий про старозавітний світ.

Заради цього — обрання однієї людини — Авраама. Заради цього — дарування Аврааму потомства і перетворення його потомства в численний народ. Заради цього — дарування народові Закону. (Потрібно було відокремити і захистити цей народ від всіх інших, щоб в надрах його виростити Діву, гідну стати Матір’ю Месії.)

І ось Вона народилася.

Вже пройшли, непомітні для сторонніх очей, роки життя при Храмі — роки, овіяні таємницею, пронизані благодаттю; роки, прожиті під захистом Всевидючого Ока.

Уже дівчинка стала дівчиною, і в Храмі більше залишатися було не можна. Уже заручили її з вдівцем з її ж коліна, який повинен був зберігати та оберігати вручений йому скарб.

Вона ніколи не була «празною». За роки життя в Храмі Вона звикла чергувати молитву з роботою, а роботу з читанням і богомислієм. І тоді Вона теж була зайнята справою, коли, не розкриваючи дверей, в Її будинку з’явився Архангел.

Є ікони, на яких Діва пряде. Це, скоріше, символ, ніж факт, оскільки в Її лоні і від Її крові для безтілесних зіткана Плоть. Прядіння вказує на це. І є ікони, де Вона читає. Читає, звичайно ж, Писання і, можливо, ті самі слова, де говориться: «Се Діва в утробі прийме і народить Сина».

Так чи інакше, Книга підходить більше. Її численні літери, точки і гачечки так схожі на велику кількість гілок і листя на дереві. Діва Марія виправила помилку Єви, загладила колишній непослух. У листі райського дерева тоді сховався змій, а в буквах цієї Книги таїться небесний сенс. Там, біля дерева, праматір була надзвичайно нерозсудливою, довірливою, поспішною у рішеннях. Тут Марія проявляє стриманість і мудрість. Вона проявляє наявність у Неї духовного досвіду, рідкісного, майже неможливого для Її підліткових років.

Зовсім недавно той же Архангел, «Гавриїл, який предстоїть перед Богом» (Лк. 1: 19), з’явився в Храмі священику Захарії і сповістив про майбутнє зачатті Предтечі. Тоді старий священик «зніяковів, і страх напав на нього» (Лк. 1: 12).

Коли ж Діва Марія побачила небесного гостя, Вона «зніяковіла й стала роздумувати, що б то значило це привітання» (Лк. 1: 29).

Різниця очевидна: священик боїться, Діва розмірковує. Вона дивиться на гостя мовчки, так, немов вона звична до відвідин зверху. Вона мовчить і міркує в собі. Це прояв дисципліни розуму найвищого ґатунку; це аскетична зрілість вищого порядку.

Ніякий містичний екстаз НЕ опановує Нею, крім Її волі. Вона гранично зібрана. Вона вслухається в слова Гавриїла, а той пояснює Діві, що пророцтва виконуються. Мовою понять, доступних тільки розуму і серцю справжніх ізраїльтян, які чекають на втіху Ізраїлеву, Гавриїл говорить про народження Сина, Якому буде дано престол Давида, який запанує над домом Якова і царюванню Якого не буде кінця.

Діва слухає.

Треба думати, що Вона не просто слухає, але слухає і молиться, намагаючись відчути, чи це обман, подібний шепоту змія в Раю, або правда Божа. Один раз Вона дозволяє Собі питання: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?»

У відповідь Гавриїл каже про Духа Святого і про Силу Всевишнього, які мають зійти на Неї і осяяти Її. Дух Святий — це Утішник, а Сила Всевишнього — це Слово Боже і Син. Він тут, він дивиться на Ту, Яка буде Його земною Матір’ю. Він чекає Її згоди.

Адже ще не відбулося зачаття. Ще тільки йде діалог Ангела і Дівчини. Вся історія світу витончилась до слабкості нитки.

Злякайся Діва, скажи: «Я боюся! Відійди від Мене», — і Ангел відійде, а історія продовжиться. Продовжиться пошук земної Матері для нетлінного Сина.

Марія не повинна відмовлятися ні з почуття негідності, ні з почуття страху. Вона повинна бути вище Мойсея, який, чуючи наказ йти в Єгипет і відводити народ, то посилається на дефект мови, то запитує, що саме йому говорити ізраїльтянам.

Діва відповідає: «Се, Господня раба; нехай буде мені згідно зі словом твоїм ».

Усе!

Двері душі Марії розкриті волі Божій і задуму про Неї, а через Неї — про всіх нас. Людство в Її особі сказало Богу: «Так!»

Людство сказало: «Приходь! Приходь тим дивовижним і несподіваним способом, яким Ти вирішив прийти».

Бог, що поважає свободу людини, отримує людський дозвіл на те, щоб творити в таємниці від пустопорожніх поглядів Свої великі справи, відкриті і зрозумілі одним тільки смиренним душам. Про це скоро Сама Марія проспіває, зустрівшись з матір’ю майбутнього Предтечі.

«Низложил сильных с престолов, и вознес смиренных;

Алчущих исполнил благ, и богатящихся отпустил ни с чем» (Лк. 1: 52–53).

***

Наші молитви у великої частини своєї повторюють один раз сказані ангелами слова. Ми співаємо, слідом за серафимами, на літургії: «Свят, свят, свят Господь Саваоф».

Ми читаємо і співаємо Трисвяте.

Ми починаємо утреню ангельськими словами: «Слава в вишніх Богу, і на землі — мир, в людях благовоління».

До Божої Матері ми теж звертаємося ангельськими словами.

«Радуйся, Благодатна. Господь з Тобою», — говоримо ми Їй услід за Гавриїлом.

Ці слова повторюються часто, далеко виходячи за рамки свята Благовіщення. Впритул до них приєднуються довгі похвали чудового Акафіста Благовіщення, кожен рядок якого солодше рахат-лукуму.

Радуйся, Лествице, Ею же сниде Бог!

Радуйся, мосте, приводяй сущих от земли на Небо!

Радуйся, столпе огненный, наставляй сущия во тьме!

Радуйся, покрове миру, ширший облака…

Всі ці похвали народжені архангеловим голосом і радістю про пророцтва, які збулись.

А що ж сам Гавриїл?

Виконавши те, що було велено йому, і почувши слова згоди від Діви, він бачив, як зачинається в Її лоні і приймає плотський образ Господь, і з побожним страхом покинув скромний Назаретський будинок.

«І відійшов від Неї Ангел» (Лк. 1: 38).

Протоієрей Андрій Ткачов

Добавить комментарий