Храм, побудований на бандитські гроші, не перетворюється в бандитський храм

Зустрів багатьох людей, які засуджують «жирних попів».

Люди ці, як правило, не ходять до церкви, але «жирних попів» бачать постійно — такий вже в них тунельний зір.

Я теж бачу різних попів.

У мене вони без годинника «ролекс дайтона», але з п’ятьма дітьми — такі мені найчастіше зустрічаються. У мене свій тунельний зір.

Було б дивно, якби при відродженні 90-х православна церква не взяла на себе всю гидоту того часу. Безліч багатих грішників воцерковлялись, і разом зі своєю Вірою вони принесли в Церкву і свої гріхи.

Церква, як сакральний механізм, намагається ці гріхи перемолоти.

Як?

Розумієте, храм, побудований на бандитські гроші, не перетворюється в бандитський храм.

Більш того — ці гроші виведені з кримінального обороту і віддані на добру справу для всіх.

І що поганого в тому, що багатий стяжатель і злодій вібрує душею, розуміючи всю гріховність свого життя, і намагається якось вибратися з цього?

Давайте кинемо в нього по каменю.

Знайоме, правда?

Не мені судити — виходить чи ні у Церкви переробляти, знежирювати гріховне.

І не потрібно її за це судити. Самі спробуйте спочатку, потім розкажете.

Варто лише строго стежити, щоб біснуваті і просто дурні, що п’ють отруйні міражі з отруєних джерел не заважали вірити і рятуватися тим, хто бажає цього.

У кожного своя доля.

Перед смертю, біс, як правило, залишає свого клієнта і людинка залишається одна.

І жах її відвідує безмежний, вона ж розуміє, що страшно грішила в житті, підкоряючись якимось невиразним командам незрозумілих сутностей.

Звичайно ж сутності її покинули, по іншому і бути не може. Це все одно що прийти на ринок з твердим наміром обіграти наперсточників і розбагатіти, а потім програти шапку і пальто, і образитись на весь світ.

Тому такі богоборці перед смертю звуть батюшку: він похрестив, посповідав, причастив і соборував. Як не кидай в Церкву камені, а вона як і раніше стоїть на пагорбі — видно всім, і двері її відкриті.

Щоб не впадати в зневіру, варто пам’ятати – «Все це теж пройде».

Наші фізичні життя в контексті буття настільки швидкоплинні, що навіть не фіксуються божественними приладами вимірювання часу.

Наша планета — лише шлюз перед переходом Туди, про що нам розповідає Церква.

За це я дуже Церкві вдячний.

Можна не паритися сильно, не переживати, не злитися. Не народжувати злобу — її і так в нашому світі тягати — не перетягати. Головне, щоб своя совість була в порядку. І варто подбати про совість близьких і коханих.

Автор: журналіст Дмитро Стешин

Добавить комментарий