Ми навчилися: ставити свічки і робити аборти; освячувати верби і розвалювати свої сім’ї…

Ми навчилися: ставити свічки і робити аборти; освячувати верби і розвалювати свої сім’ї; будувати церкви і жити в блуді; прикладатися до ікон і залишатися глухими до чужої біди; ходити до храмів і тиранити своїх домашніх.

Чи довго так триватиме?

Історія показує, що ні. Чи є вихід? Звичайно!

Час припиняти жити «по совісті», треба починати жити за Євангелієм, тому що, як виявилося, на наше сумління покластися абсолютно неможливо.

Час припиняти вірити «в душі» і «по-своєму», тому що годувати своїх дітей в душі, отримувати зарплату в душі і бути тепло одягненим в душі чомусь ніхто не хоче.

Час, нарешті, згадати слова Христа про те, що «не всякий, хто каже до Мене:« Господи! Господи!», увійде в Царство Небесне, але лише той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7, 21).

Ми занадто рано зраділи «відродженню віри» і занадто швидко забули, що деяка віра гірше безвір’я і що Христа розіп’яли аж ніяк не атеїсти.

Сенс віри — у внутрішньому перетворенні людини, а якщо такої мети не ставиться, то віра швидко стає ханжеством і лицемірством, або просто ритуалом, покликаним переконати людину, що вона «духовна» і «віруюча».

Ми повинні усвідомити, що добрих людей в світі переважна більшість, але всі вони занадто зайняті собою. Допомагають не добрі, а небайдужі. І саме такими — небайдужими — нам треба стати.

Якщо нічого не зміниться в нашій вірі і в нашому житті, то занадто багато гірких біблійних пророцтв про ізраїльський народ нам доведеться зазнати на власному досвіді, від чого нехай позбавить нас Господь Бог.

Автор: ієрей Роман МАТЮКОВ

На фото: парафіяни Свято-Успенського храму в с. Доротище Ковельського р-ну Волинської області

Добавить комментарий