Ми усі помремо! Дійте негайно!

Ми всі помремо.

Так починалася розповідь однієї жінки, сім’я якої усиновила хвору дитину. Жінка стала блогером та вирішила привідкрити завісу життя своєї родини.

Вона хотіла показати, що усиновлення — це не страшно, це не вирок, не приреченість нести все життя важкий тягар. Це радість! Так, велика відповідальність, але й величезне щастя.

Ми усі помремо. То чого мені боятись?

Дійсно, чому ми так боїмось робити речі, які можуть порушити зону нашого комфорту? Боїмось, ніби зібрались назавжди оселилися у цій кімнаті-схованці, де нам комфортно, де все звично і вивірено роками.

Ми не віримо Богу, не віримо, що він піклується про нас кожну мить нашого життя. Ми боїмось змін, які можуть створити нам певні незручності, в тому числі і моральні.

Дійсно, для чого до когось прив’язуватись, якщо є ризик, що людина може завдати болю. Для чого робити крок назустріч, якщо у відповідь може бути тиша.

Ми живемо так, ніби попереду вічність, і усі труднощі ми просто вирішили «пересидіти в окопах».

Нехай інші ведуть війни зі своїми страхами, а нам і так добре.

Так, вічність попереду, але не в цьому житті. Наш тимчасовий шлях тут — можливість робити добрі справи, насичувати душу любов’ю, миром, радістю. Бути з рідними, прощати образи, не озиратися на невдачі минулого.

Давно хотіли подзвонити старому другу з яким втратили зв’язок, але гордість не дозволяє зробити перший крок? Не думайте, дзвоніть.

Хотіли зробити гарну справу, але все не наважуєтесь? Маєте страх, що не впораєтесь? Робіть! Вже і негайно. І нехай допомагає вам Господь!

Ми усі помремо! Але страшно не це. Страшно, що це може статись будь-якої миті, а усі наші плани так і залишаться невтіленими!

Добавить комментарий