Справедливість чи милість: що варто обрати християнину

Як часто ми вимірюємо відношення з іншими людьми поняттям «справедливість»? Ми вимагаємо справедливості по відношенню до себе, часто виправдовуємо власні не зовсім гідні вчинки цим поняттям: він заподіяв мені зло, я вчинив так само, тобто по справедливості. Цікаво, чим це відрізняється від старозавітного «око за око»?

Але ж ми називаємо себе християнами, отже прагнемо уподобитись Христу, йти по життю, орієнтуючись на його заповіді. А в них пам’ятаєте, про що йдеться?

У Нагорній проповіді Ісус сказав:

Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього і ненавидь ворога твого. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас гонить, щоб вам бути синами Отця вашого Небесного, бо Він наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими і посилає дощ на праведних і неправедних.  (Матф.5: 43-45).

У Євангелії від Луки читаємо слова Христа про так звану людську справедливість:

А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! (Луки 6:32-36)

Є ще один цікавий аспект у «справедливості»: а чи хочемо ми, щоб Бог ставився до нас по справедливості?

Якщо згадаємо слова апостола Павла, коли він говорить, що немає на землі жодної людини без гріха (Рим. 3: 10-12), якщо проаналізуємо власне життя, то одразу зрозуміємо, що просити нам варто аж ніяк не про справедливість, а лише про милість Божу.

А якщо від Бога ми чекаємо милості, прощення і благодаті, то і самі повинні прощати і бути милостивими по відношенню до інших людей.

Святі отці також наголошують, що справді духовною людиною є лише той, хто може проявити жертовність, хто не рахується лише з особистими вигодами, зі своїм суб’єктивним уявленням про справедливість, хто вміє вибачати ворога і відкривати двері тому, хто ще вчора жбурляв у нього камінням.

Коли ми проявляємо милосердя, ми ніби маємо змогу доторкнутись до Божої благодаті і бодай на дещицю уподобитись Господу.

Добавить комментарий