Пофігізм чи проституція: стояти в позі собаки з червоною ниткою і читати «Отче наш»

Хочу поговорити про проституцію.

Про проституцію поглядів.

31 жовтня — день пам’яті Апостола Луки. Але для більшості це Хелоуін. Що? Я зануда і нічого не розумію? Треба вміти користуватися приводом для веселощів? Вбратися чортом. А потім з Різдвом всіх вітати, а потім опудало палити, а ще ж день святого (там же купа версій взагалі) Валентина відзначити, це так романтично …, потім на 8- е березня отримати букет, куплений втричі дорожче звичайного за гендерною ознакою, потім Великдень, а там і Івана Купала не за горами.

Про-сти-ту-ція. І вашим і нашим рукою махаємо.

Ні, я не думаю, що це така ось відкритість до всього нового, прекрасного! Еге-гей, ми за будь-який кіпіш. Допускаю, що хтось вважатиме мене нудною занудою. Нехай. Як на мене, то це незрілість якась. Коли людина не визначилась хто вона? Це з серії: стояти в позі собаки обличчям вниз з червоною ниткою на зап’ясті про себе читати «Отче наш», в сорочці з язичницькими рунами, говорити філософськи, що ось предки наші правильну віру мали … і вірити, що в Корані істина. При цьому не читати жодної книги, а послухати одну-дві телепередачі та перегорнути чиїсь висловлювання в мережі.

Ні, людина може шукати. І я шукала. Спілкувалася і з єговістами, і з мормонами, і з мусульманами, з протестантами. Але в підсумку ж треба визначитися. Навіть якщо ти атеїст. Яким себе називаєш. Так будь ним. І не бійся тоді віддавати щось через поріг або гроші після заходу сонця.

А взагалі зараз в світі багато не атеїстів і не віруючих. А пофігистів. Пофіг на все. Відкриваю топку, хаваю все підряд. Сумно.

Моя мета – не образити, а спонукати замислитись.

Блогер Дар’я Могуча

Добавить комментарий