31 серпня Церква відзначає день пам’яті мученика Михаїла Єрегодського

Мученик Михаїл народився в 1878 році в сім’ї псаломщика Петра Олександровича Єрогодського. Як батько, дід та прадід, він присвятив своє життя служінню Богу і замість свого хворого батька став виконувати церковний послух. Святий світився зсередини і в його очах відображалася його душа, що доторкнулася до вічності.

Дружина Михаїла Анна Артемівна відрізнялася незвичайною красою. У подружжя було шестеро дітей, на прогодування яких платні, отримуваної в церкві, не вистачало, тож сім’я багато трудилася на своєму полі.

В господарстві були кінь та корова. В двоповерховому будинку Єрогодських основне місце займала бібліотека Михаїла. Михаїл вмів відволіктися від буденної суєти і для дочки Єлизавети приносив лісовий дарунок – маргаритки. Як згадує сама Єлизавета, після арешту батька маргаритки з лісу зникли.

Святий любив спілкуватися з сільськими дітьми, яких вчив церковному співу. Селяни поважали Михаїла і зверталися до нього з різними проханнями. Він же нікому не відмовляв у допомозі.

З наближенням 1937 року час існування сім’ї Єрогодських приходив до кінця. Спочатку її обклали непомірними податками, сплатити які було неможливо. Тому в Єрогодських забрали коня та корову. Двічі терміном на один рік Михаїл перебував на примусових роботах в Кослані.

У сім’ї конфіскували житло і залишили їй лише дві кімнатки. Ниву забрали під будівництво лікарні і замість неї виділили клаптик неродючої землі. Малолітніх дітей Михаїла не перевели в третій клас, і вони змушені були працювати на лісозаготівлі. Старший син святого В’ячеслав отримав роботу в конторі. Від юнака зажадали відречення від батька, і він покинув батьківський дім.

Згодом старші діти (В’ячеслав, Володимир, Петро) та родичі мученика, щоб врятуватися від переслідувань, виїхали з села. В’ячеслав поселився в Ленінграді, де працював на заводі та загинув під час блокади. Петро проживав у Севастополі. Дочка Віра зламала ногу і була послана батьком на лікування в Архангельськ, звідки не захотіла повернутися. Брат мученика Георгій схиляв його змінити місце проживання, але святий відмовився залишити село, де поховані його батьки.

З Михаїлом Петровичем та Анною Артемівною залишилися дочки Ліза і Женя. Сім’ї доводилося виживати в нелюдських умовах. Однак угодник Божий продовжував допомагати селянам. В той час було заборонено відвідувати церкву, і Михаїл почав збирати парафіян у своєму житлі. Проте це стало відомо владі, і директор школи допитував Лізу та Женю, хто і для чого приходив до них додому. Вони ж сказали, що спали на печі і нічого не бачили.

Якось, коли святий заготовляв сіно в полі, до нього прибігли селяни і сповістили, що безбожники руйнують церкву. Допоки Михаїл прибіг до храму, з нього вже обдирали дошки. Угодник Божий став просити безбожників залишити будівлю, бо вона нічим не завинила і може ще стати у пригоді. Але його прохання не задовольнили. Тоді мученик попросив допомоги в односельчан, і будівлю храму вдалося захистити. Тим часом горіло велике вогнище, де спалювали книжки та ікони. Деякі дівиці вихоплювали чесні образи з полум’я і відносили їх додому.

Не обминули безбожники і кладовища. Вони забрали чавунну плиту з могили батька святого і разом зі дзвоном з храму відправили на переплавку. Хрест Михаїл встиг заховати. Однак і його пізніше взяли з могили його дружини Анни.

Як неугодного новому політичному режиму, влада вирішила ліквідувати Михаїла Єрогодського. Його викликали в сільраду, коли він працював разом з дружиною в полі за 17 верст від села. Вночі в домі святого був проведений обшук. Женя спала і нічого не чула, Ліза ж стала свідком крадіжки.

Анна Артемівна повернулася додому наступного ранку і чоловіка не застала. Його разом з декількома затриманими повезли в Кослан. Селяни довідалися про це і вийшли попрощатися з мучеником. Багато хто плакав, дехто потай намагався всунути в руку святому хліб або гроші. Дорога, якою везли невинно засуджених, до цього часу не заросла. Ліза з Женею все бігали зустрічати батька.

Невдовзі в сім’ї Михаїла конфіскували житло та інше майно. Односельчанам не дозволяли допомагати дружині та дітям ворога народу. Все, що вони приносили, наступного дня відбиралося. При цьому хвору жінку примушували платити податок. Як могли, допомагали родичі. Старший син В’ячеслав присилав гроші з Ленінграду. Володимир повернувся з війни, але не зміг влаштуватися на роботу і разом з сестрою Євгенією покинув рідні місця. Ліза залишилася чекати батька, одружилася і народила дітей. Якось в її дім прийшов незнайомий чоловік і сповістив, що її батька розстріляли в Сиктивкарі 30 серпня 1937 року.

В 90-х рр. ХХ ст. Михаїл Петрович Єрогодський був реабілітований. Після цього Єлизавета Михайлівна знайшла в лісі улюблені батьком маргаритки. Вона перенесла їх і посадила біля дому. До наших днів збереглася будівля храму, яку захистив святий Михаїл.

Добавить комментарий