2 жовтня Церква відзначає пам’ять преподобного Олексія Зосимовського

Святий Олексій (в миру Федір Олексійович Соловйов) народився в 1846 році в священницькій сім’ї у Москві. Початкової грамоти святого навчав диякон Павло Смірнов. Коли хлопчика везли на санках до вчителя, то йому давали з собою пляшечку з чаєм та цукерку. Чай Федір випивав сам, а цукерку віддавав маленькій дочці диякона Анні, яка згодом стала його дружиною.

Змалку хлопчик був серйозним і уникав шумних забав. Він грав на роялі і співав у церковному хорі.

В 1866 році Федір успішно закінчив семінарію. В наступному році він одружився на Анні Павлівні Смірновій і невдовзі був рукопокладений у диякона та направлений в храм святителя Миколая в Толмачах.

В 1870 році у подружжя народився син Михаїл. В 1872 році від скоротечних сухот скінчалася матушка Анна. Тоді від скорботи отець Феодор не мав сил служити; він стояв поряд з гробом і плакав.

В 1895 році святий був хіротонізований в ієрея і направлений в Кремлівський Успенський собор, де зберігалася Володимирська чудотворна ікона Богородиці та мощі митрополитів Петра, Іони, Філіппа і Гермогена.

Богослужіння святий звершував благоговійно і неквапливо, часто позачергово, за інших. Після Літургії він охоче служив молебні та панахиди.

Коли отець Феодор приходив в храм і мав виходити з нього, то обов’язково підходив до Володимирського чудотворного образу Богородиці і просив у Матері Божої допомоги і заступництва.

Всі любили та поважали святого, і вже через два роки після ієрейської хіротонії він був обраний духовником соборного причту. Ще через рік отець Феодор став протоієреєм.

В цей час син угодника Божого завершив навчання у Московському технічному училищі і одружився. Тож святий вирішив ступити на путь чернецтва, до якого давно прагнув.

В 1898 році угодник Божий прийняв чернечий постриг в Смоленській Зосимовій Пустині. При цьому він був названий Олексієм в честь святителя Олексія, митрополита Московського.

Коли ігумен Пустині Герман приймав у обитель поважного протоієрея Успенського собору Москви, то остерігався, щоб новоприбулий не загордився. Тому він став смиряти святого. Отцю Олексію доручили співати на кліросі і звершувати Богослужіння. Ставлення до нього було суворим, під час служби його ставили нижче братії, облачення давали найгірше. Разом з тим угодника Божого призначили духівником і звільнили від фізично важкої праці.

З регентом хору ієромонахом Нафанаїлом, колишнім артистом опери і хорошим музикантом, але водночас нервовою та неспокійною людиною, у отця Олексія склалися недружні стосунки. Якось після чергової суперечки святий настільки занепокоївся, що прийшов вночі розбудити отця Нафанаїла, аби попросити в нього прощення.

Отець Герман був духовним наставником ієромонаха Олексія і невдовзі зрозумів його високі духовні якості та побачив його світлу душу. Він став поважати святого і сильно полюбив його.

Кількість духовних чад отця Олексія зростала. Через декілька років сам ігумен Герман став його духовним сином. Послух на кліросі угоднику Божому відмінили, і він почав вчити молодих монахів Закону Божого.

В 1906 році святий захворів на запалення легень і наближався до смерті. Його перенесли з сирого приміщення, де він проживав, у покої ігумена, і братія прийшла з ним прощатися. Одному з монахів отець Олексій сказав, що надіється на Бога, Який заради їхніх молитов дарує йому здоров’я. З цього часу угодник Божий став одужувати.

В тому ж 1906 році святий поселився у невеликій хатині. Головною його справою було духовне наставництво. В 1908 – 1916 рр. отець Олексій перебував у напівзатворі. До нього приходили різні люди: духовенство, монахи, державні діячі, лікарі, учителі, студенти, робітники, селяни тощо. Наділений прозорливістю преподобний відрізнявся смиренням та безкорисністю і з лагідністю лікував душевні недуги.

Угодник Божий мав хворе серце. Бувало йому доводилося сповідати багато годин поспіль. Дивувало те, як його серце витримувало таке навантаження. Згодом для сповідників ввели спеціальні квитки, і отець Олексій приймав по 110 сповідників за два дні.

Любляче серце отця Олексія глибоко вразила загальноросійська скорбота війни. В 1915 році у нього стався сильний сердечний приступ. Декілька місяців преподобний тяжко хворів і не приймав відвідувачів.

В 1917 році угодник Божий був обраний членом Всеросійського Помісного Собору. Саме йому доручили тягнути жереб при обранні Патріарха Московського і всієї Русі.

В 1919 році святий був пострижений в схиму. Його ім’я не змінилося. Але тепер небесним покровителем преподобного став праведний Олексій, чоловік Божий.

В тому ж році від тифу помер син отця Олексія Михаїл. На погребіння старця як затворника не відпустили, через що він дуже скорбів.

В 1923 році скінчався ігумен Герман. Невдовзі після цього влада закрила обитель. Разом зі своїм келійником отцем Макарієм старець поселився в місті Сергієвому Посаді. Їхнім місцем проживання став маленький будинок духовної дочки отця Олексія Віри Верховцевої. Сама ж вона переїхала в Саров.

До 1925 року преподобний міг переміщатися по будинку, потім сидів у кріслі, а згодом напівлежав у ліжку. З 1927 року він тільки лежав, при цьому з трудом піднімав голову і міг рухати тільки пальцями правої руки. В цей час відвідати старця могли лише найближчі духовні чада і монахи.

19 вересня (за ст. ст.) 1928 року отець Олексій відійшов до Господа. На його погребіння зібралося багато духовенства. Тіло угодника Божого поховали на Кокуєвському кладовищі, потім перемістили на нове міське кладовище.

Добавить комментарий