6 листопада Церква відзначає день пам’яті мучеників єпископа Лаврентія, пресвітера Олексія і Олексія

Святий Лаврентій (Євгеній Іванович Князєв) народився в 1877 році в місті Каширі. Освіту угодник Божий здобував у Веневському духовному училищі, Тульській семінарії та Санкт-Петербурзькій Духовній академії, яку закінчив в 1902 році. В січні того ж року святий прийняв чернечий постриг з іменем Лаврентій, а в лютому був хіротонізований в ієромонаха.

В 1912 році отець Лаврентій став ректором Литовської духовної семінарії та настоятелем Віленської Свято-Троїцької обителі.

В 1917 році угодник Божий удостоївся архієрейської хіротонії і став єпископом Балахнінським, вікарієм Нижньогородської єпархії. Святитель ревно займався молитвою Іісусовою, був учнем оптинських старців.

Єпископ Балахнінський Лаврентій (Князєв)

Незадовго до смерті єпископа Лаврентія одна жінка запитала в оптинського старця Анатолія Зєрцалова, чи правильно владика виховує її і що йому передати. На це старець відповів, що правильно, і тричі поклонився святителю до землі.

З благословіння владики Лаврентія в Нижньому Новгороді було засноване Спасо-Преображенське братство з відродження церковно-суспільного життя. В цей самий час почало функціонувати релігійно-філософське товариство, яке діяло до січня 1918 року.

Місцем проживання святителя в Нижньому Новгороді був Печерський монастир, де і служив владика. Під час Богослужіння він обов’язково виголошував проповіді, після Літургії благословляв віруючих. Часто святий читав акафісти перед афонською іконою Скоропослушниці.

Під час трьох останніх своїх проповідей єпископ Лаврентій говорив віруючим, що вони переживають особливий час, і всім належить сповідництво, а декотрим і мучеництво. Знайомим святитель говорив, що йому передречена мученицька смерть.

За відсутності архієпископа Іоакима Левицького владика Лаврентій рік і сім місяців перебував у Нижньому Новгороді і управляв єпархією. Про важкість цього тягаря та арешти духовенства святий писав Патріарху Тихону.

В серпні 1918 року святитель був арештований. Йому запропонували перебування в окремій камері, але він захотів залишитися в спільній з іншими в’язнями. Першої ночі у владики не було постелі, і він розмістився на підлозі. Після цього духовна дочка угодника Божого Є. І. Шмєлінг передала йому постіль. В’язні вірили, що того, хто полежить на постелі владики, відпустять додому, що і збувалося. Тому багато хто просився зайняти ліжко єпископа.

З камери святого виводили на допит і для виконання примусових громадських робіт. У вільний час владика молився, що спочатку викликало насмішки та зауваження з боку інших ув’язнених, а потім і вони самі стали звертатися до Бога.

Великою утіхою для угодника Божого став дозвіл звершувати Богослужіння в тюремному храмі. Духовні чада передавали єпископу архієрейське вбрання та продукти. Жителі міста Балахни збирали гроші і підписи, щоб добитися звільнення владики. Підписи збиралися і в храмах Нижнього Новгорода. Однак святого не звільнили.

Якось представники влади прийшли в тюремну церкву, щоб подивитися на владику Лаврентія. Їх вразив духовний вигляд святого, і безбожники однодушно вирішили умертвити єпископа, щоб уникнути духовного піднесення серед місцевого населення. Тому вони стали шукати привід для вбивства.

Протоієрей Олексій Порфір’єв

В 1918 році на державному рівні було прийнято рішення конфіскувати в Церкви землі та церковне майно, що означало відкрите гоніння на Церкву. В червні 1918 року в Нижньогородській єпархії відбувся з’їзд священнослужителів, на якому постановили протестувати проти відбирання церков, монастирів та майна. До віруючих було складене відповідне звернення, яке підписали голова з’їзду владика Лаврентій, настоятель собору протоієрей Олексій Порфір’єв та секретар зібрання Олексій Борисович Нейдгардт, раніше губернський предводитель Нижньогородського дворянства. Слова, написані у зверненні, влада трактувала, як заклик до збройного повстання. Тому під арешт потрапив і отець Олексій Порфір’єв.

Святий Олексій народився в селянській сім’ї у Симбірській губернії. За покликом серця він присвятив себе священницькому служінню і був великим молитвеником. Особливо батюшка шанував образ Богородиці «Всіх скорботних Радість». Коли напередодні святкування цій іконі його переводили в тюрму НК, святий був впевнений, що йде на волю. Взагалі отця Олексія ні разу не викликали на допит.

23 жовтня (за ст. ст.) святителя Лаврентія також перемістили в тюрму НК. Його вели через усе місто, і віруючі підходили до владики за благословінням.

Олексій Нейдгардт

24 жовтня єпископу Лаврентію і протоієрею Олексію запропонували відректися від сану, аби зберегти своє життя. Для обох святих відмова від сану була немислимою.

Священномучеників побили і повідомили їм про розстріл. Святитель Лаврентій мав Святі Дари. Він причастився сам і причастив отця Олексія. Єпископ радів, а священник плакав. На запитання владики, чому він плаче, отець Олексій сказав, що плаче за своєю сім’єю.

Разом з Олексієм Нейдгардтом священномучеників поставили в саду біля краю виритої могили. Єпископ Лаврентій гаряче молився з піднятими вгору руками; на устах священника, що опустив голову і склав на грудях руки, була молитва митаря: «Боже, милостивим будь до мене грішного». В цей час руські солдати почули спів Херувимської і відмовилися виконати вирок. Тоді покликали латишів, і вони розстріляли святих.

Слідчий-латиш, що займався справою святителя, тієї ж ночі приніс належні йому речі його духовним чадам і сказав, що ніякого складу злочину у владики не було. Незабаром після цього слідчий повернувся на батьківщину.

Минуло декілька днів, і Єлизавета Шмєлінг побачила, як з воріт НК вивозять померлих. Вона запитала у візника, кого везуть. Візник повідомив, що це тіла єпископа і священника, які він везе на Мочальний острів, звідки наказано скинути їх у Волгу.

Добавить комментарий