11 грудня Церква відзначає день пам’яті священномученика Серафима (Чичагова)

Святий Серафим (Леонід Михайлович Чічагов) народився в 1856 році і був правнуком адмірала В. Я. Чічагова та внуком П. В. Чічагова, що займав посади адмірала, міністра морських справ, головнокомандуючого Дунайською армією, начальника Чорноморського флоту і генерал-губернатора Молдавії та Валахії. В ранньому віці Леонід осиротів. Він закінчив Першу Санкт-Петербурзьку класичну гімназію, а потім Пажеський корпус. Після закінчення навчання святий був зарахований до Преображенського полку і згодом здобув звання полковника. Під час військової служби Леонід займався написанням літературно-історичних праць. Дружиною святого була Наталія Миколаївна Дохтурова, внучата племінниця генерала Д. С. Дохтурова.

З дитинства святий був глибоко релігійною людиною, і військова кар’єра не задовольняла його. Тому він спочатку став старостою собору Преображення Господнього на Літейному проспекті Петербурга, а в 1893 році удостоївся священницького сану. Першим місцем служіння отця Леоніда стала кремлівська синодальна церква Дванадцяти Апостолів.

Святий відрізнявся милосердям і бажав допомагати стражденним людям. Він вивчав медичні науки і написав книгу «Медичні бесіди».

Через два роки після ієрейської хіротонії угодник Божий став пастирем військовослужбовців артилерійського відомства Московського воєнного округу.

За рахунок своїх коштів і пожертв отець Леонід відреставрував закритий храм святителя Миколая на Старому Ваганькові і почав в ньому служити. В цей час він втратив дружину і обрав путь чернечого життя. Виховання своїх чотирьох дочок святий доручив довіреним особам і став насельником Троїце-Сергієвої Лаври. У чернецтво угодник Божий був пострижений з іменем Серафим.

Коли скінчався настоятель Суздальської Спасо-Євфимієвої обителі архімандрит Досифей, отець Серафим був призначений його наступником. Невдовзі святий удостоївся сану архімандрита і був обраний благочинним монастирів Володимирської єпархії. Він мудро управляв обителлю, і вона досягнула розквіту.

У священному сані угодник Божий склав «Літопис Серафимо-Дівеєвського монастиря» – найважливішу працю свого життя. Причиною її написання стали наступні події.

Якось ще до постригу святий відвідав Саровську Пустинь, а після неї Дівеєвську обитель. Тут він розмовляв з монахинями, які особисто знали преподобного Серафима Саровського. Одна з них на ім’я Пелагея сказала угоднику Божому, що давно чекає його і що старець Серафим повелів, аби він передав государю, що настав час відкриття його мощей і прославлення. Коли отець Леонід відповів, що за своїм суспільним становищем не може бути прийнятий царем і виконати доручення, Пелагея сказала, що нічого не знає і передала те, що їй повелів преподобний.

Після повернення у Москву угодник Божий задумав на основі спогадів людей, фактичних даних і документів скласти працю про преподобного Серафима, надрукувати її і піднести імператору з надією, що вона буде прочитана. Святий доклав чимало зусиль і втілив у життя свій задум.

В 1902 році, коли праця була закінчена, архімандриту Серафиму явився у видінні Серафим Саровський. Він поклонився, подякував за літопис і сказав святому просити у нього, що він хоче. Угодник Божий відповів преподобному старцю, що йому зараз так радісно, що він нічого іншого не хоче, як тільки бути завжди біля нього. Батюшка Серафим посміхнувся в знак згоди і зник.

В 1903 році архімандрит Серафим входив до складу комісії, призначеної для засвідчення останків преподобного Серафима Саровського. За результатами роботи комісії Священний Синод прийняв рішення про канонізацію святого.

В 1904 році угодника Божого призначили настоятелем Воскресенського Ново-Єрусалимського монастиря. В 1905 році він був посвячений у єпископа і призначений на Сухумську кафедру.

В 1906 – 1908 рр. святитель Серафим управляв Орловською єпархією. Тут він організував парафіяльні ради і багато уваги приділяв відродженню парафіяльного життя.

В 1907 році святий став членом Синоду, а в 1908 році був переведений на Кишинівську та Хотинську кафедру, де служив до 1912 року. Після цього угодника Божого призначили архієпископом Тверським і Кашинським. Під час революції 1917 року він перебував у Санкт-Петербурзі. Тим часом у Твері єпархіальний з’їзд проголосував про усунення святителя від управління єпархією.

В 1917-1918 рр. владика був членом Помісного Собору. Потім його удостоїли сану митрополита і направили у Варшаву. Проте влада не дозволила святому виїхати в Польщу, і він поселився в Москві, де служив у різних храмах.

В 1921 році на засіданні судової Трійки ВНК було ухвалено ув’язнити громадянина Чічагова на два роки в Архангельському концтаборі. Згодом владику арештували і помістили в Таганській тюрмі. Дочки святого клопотали про його звільнення або хоча би перебування у Москві з огляду на похилий вік. В січні 1922 року святителя випустили на свободу. Проте навесні святого засудили до заслання, і в кінці травня він прибув у Архангельськ. В квітні наступного року угодник Божий повернувся в Москву.

В 1924 році митрополит Серафим був арештований за звинуваченням в організації в 1903 році торжеств, пов’язаних із відкриттям мощей Серафима Саровського. В тому ж 1924 році святого звільнили. Він поселився у Воскресенсько-Феодорівському монастирі біля міста Шуї Володимирської області.

В 1928 році владика був призначений на Санкт-Петербурзьку кафедру. Резиденція святого була в Новодівочому монастирі.

Святитель особливо шанував Пресвяту Богородицю і любив молитися преподобному Серафиму, акафіст якому знав напам’ять.

Все життя угодник Божий боровся за чистоту Православ’я. У нього було багато духовних чад.

До 1933 року святий управляв Санкт-Петербурзькою кафедрою, а потім пішов на покій і повернувся в Москву.

Восени 1937 року 84-річний владика був вкотре арештований. Його хворого привезли до Таганської тюрми машиною швидкої допомоги. 7 грудня святого засудили до розстрілу. 11 грудня вирок був приведений у виконання поблизу села Бутова під Москвою.

Добавить комментарий